«Фальшива» або «дивна» війна – так називали період під час ІІ Світової війни з 3.09.39 по 10.05.40 на Західному фронті, коли практично не було бойових зіткнень.
З 2004 року в Україні всі партії обіцяють боротись з олігархами, навіть ті, що фінансувались ними ж. Це дуже хороша тема для популізму, і виборець від неї не втомлюється. Президенти та прем’єри на словах дуже хотіли покінчити з десятком впливових людей, які використовували державу у своїх інтересах, але вся ця боротьба була «фальшивою війною». Олігархи отримували потрібні їм ресурси, а держава та українці тільки втрачали.
Наші політики – майстри у веденні фальшивих воєн з будь-ким, головне, щоб це допомагало рости рейтингу. Але ніколи не доходило до реальних кроків. Навіть якщо ухвалювали зміни в податковому чи антимонопольному законодавстві, то вони були не надто дієві.
В якусь мить ми, як держава та її мешканці, стали сировинною базою для десятка «феодалів», які сприймають Україну, її територію та людей як свій ресурс. І час від часу роблять благодійні акції, роздають допомогу, щось ремонтують, щоб виглядати тими, хто дбає про простого українця та його добробут. І в такі хвилини люди не замислюються над джерелами доходу олігархів, вони щасливі й готові на руках носити «доброчинців», бо «вони про нас дбають».
Звісно, простіше дивитись компліментарні сюжети про пакети з допомогою і думати, що олігархи дбають про нас з вами та не дадуть образити. Але насправді все не так – люди для них ресурс, ресурс, який можна використати й викинути, якщо стане непотрібним. І допоки люди дають сприймати себе за ресурс олігархів, останні відчувають свою силу.
Зараз ситуація може змінити статус-кво, що лякає і олігархів, і їхніх підручних. Ініціатива ухвалити закон про олігархів змусила всіх зняти маски й показати, кого насправді вони підтримують. Це дало неочікуваний результат.
Декларація про державний суверенітет України, Конституція не змогли об’єднати українців у своїх поглядах. Але опублікований 3 червня 2021 року проєкт Закону про олігархів зумів це зробити. Тринадцять сторінок незрозумілого для більшості тексту наразі зробили для об’єднання навіть більше, ніж сім років війни. Патріоти, русофіли, українофоби, ліберали, реформатори в єдиному пориві кинулись захищати олігархів. Саме захищати їх, а не людей чи відстоювати верховенство права. Вони всі критикують закон, його недолугість та відверто насміхаються з нього. Вони прагнуть нівелювати ініціативу та мати аргументи для провалу голосування у Верховній Раді.
Така позиція аж ніяк не дивує. Але виникає запитання: якщо закон такий поганий і нічого не змінить у правовому полі, то чому проти нього взагалі виступати. Нехай Зеленський «протисне» його прийняття, ви покажете, що нічого не вийшло і доведете людям, що це був популізм, чим понизите його рейтинг.
Загалом ВРУ часто ухвалює недолугі закони, видаючи їх за революційні зміни, але раніше такого спротиву не було видно. От прийняли закон про меценатство у спорті, який абсолютно нічого не міняє в законодавстві і не сприяє інвестиціям у сферу. Всі потішились і забули. Так чому тепер стільки галасу?
Бо вперше в законодавстві України з’явиться термін «олігарх», до нього можна буде апелювати, і на це реагуватимуть країни Європи та США. Цей закон – це перший крок до визначення поняття, а хто такий олігарх, відповідних чітких критеріїв (можливо, неповних, але вони з’являються), у всякому разі закон усуває різне трактування цього терміна. Наразі ж олігарх – це абстрактне поняття, і залежно від ситуації цей ярлик вішають на будь-яку багату людину бодай з мінімальним впливом.
Коломойський, який пожартував про піджак з написом «олігарх», має рацію. З ухваленням закону це стане «чорною міткою» для бізнесу, тебе більше перевірятимуть, ти отримаєш додаткові проблеми за кордоном, не зможеш так само вести свої справи. Це наразі ключовий пункт закону. Другий важливий аспект закону – це спроба прибрати вплив олігархів на владу за допомогою вулиці.
Те, чого вимагають активісти, «незалежні» журналісти та дрібні партії, а саме – піти відкритою війною на олігархів, зробити практично неможливо. Чому? Пригадаймо кейс Олега Бахматюка, який переховується від НАБУ та підозрюється в крадіжці наших з вами грошей. Він не прийшов до суду, щоб довести свою невинуватість, він не готовий до особистої відповідальності, а прикривається працівниками своїх підприємств. Фактично звинувачений у крадіжці десятків мільйонів доларів бюджетних коштів експолітик та аграрний магнат погрожує державі, що якщо справу не закриють, то працівники його підприємства втратять роботу і залишаться без засобів для життя.
Якщо піти у відкриту війну з олігархами, то вони просто почнуть зупиняти свої підприємства, виведуть на вулиці працівників та тиснутимуть на владу шляхом мітингів, пікетів і демонстрацій. Таке вже переживала Донецька і Луганська області в середині 90-х, і нічим добрим це не закінчилось.
Саме тому обмеження мають бути поступовими й фактично попереджувальними, вони мають визначати межі і правила гри. Боротися на смерть з будь-якою вже стійкою системою, яка працює ніби та в рамках закону, але водночас маніпулює й купує для себе преференції, безглуздо. Це довела історія не однієї країни. Для того щоб змінити ситуацію, треба виписати правила так, щоб і бізнесова частина не постраждала, і нові норми обмежували вплив великих гравців.
Фактично законопроєкт, який запропоновано на розгляд, чітко вказує, що на економічні права та бізнес ніхто не має наміру посягати. Головна вимога до олігархів – позбутись інструментів впливу на формування порядку денного в державі. Якщо ви бізнесмен чи інвестор, то будьте ними. Якщо хочете впливати на економіку, то інвестуйте, купуйте об’єкти чи будуйте нові.
Прописувати правила поведінки – це нормально для цивілізованого світу. Це адекватні правила для України сьогодні, і вони не передбачають різних рухів і конфліктів. Чому важливо забрати вплив олігархів на ЗМІ? Та тому що будь-яке важливе рішення, яке їх не влаштовує, зразу ж отримує інформаційний спротив від десятків каналів. Тому дуже дивує позиція активістів-реформаторів, які скептично ставляться до таких змін, хоча раніше обурювалися, що канали олігархів валять антикорупційну реформу, протистоять земельній, медичній реформам. І цей список постійно зростатиме.
Коли закривали канали Медведчука, теж було багато заяв про тиск на свободу слова. А в підсумку ми отримали менше російської пропаганди та початок кінця для п’ятої колони.
Закон про олігархів не впливає на економіку, фінанси, курс гривні чи свободу слова. Це маркер готовності партій та суспільства до зміни правил гри. Це перше визначення в законодавстві України, що таке олігарх. І цей крок треба зробити, бо без нього не буде інших.
Альтернатива – сильна судова система. Але її створення потребує більше часу і ресурсу. Якщо не обмежити впливу олігархів, то незалежної судової системи можна і не дочекатись. Забрати публічний інструмент впливу – це один з кроків до сильної судової системи.