У середу, 14 жовтня, о 10:00 відбудеться відеопрем'єра Молодої опери «Ukraine – Terra Incognita», створеної за підтримки Українського Культурного Фонду. Сучасна опера поєднала архаїчний спів, давні українські пісні, симфонічну музику, фрі-джаз, відеоарт та футурофолкові костюми.
Опера-міф «Ukraine – Terra Incognita» присвячена українському співаку і воїну, солісту Паризької опери Василеві Сліпаку. «Ukraine – Terra Incognita» – розповідь про воїна, що здатен втримати в собі Залізне Серце та захистити Дім, Рід, Любов.
Авторка проекту та режисерка – Уляна Горбачевська, композиторка – Марія Олійник, Співаки Микола Береза (режисер театру ім. Леся Курбаса, виконавець головної ролі у фільмі «Червоний»), Ярослав Федорчук (актор театру ім. Леся Курбаса, ролі у фільмах «Брама», «Наші Котики»), Сергій Бадюк (актор у фільмі «Чорний Ворон», учасник гурту «Чорноморці»), Марко Свіжінський (актор театру ім. Леся Курбаса), Денис Іванів (співак, учасник гурту «Щука-Риба»), Софія Лешишак (актриса театру ім. Лесі Українки), Андріана-Ярослава Саєнко (співачка, музикантка), Катерина Смірнова (фріланс-мисткиня), Ольга Баландюх (Olvia, співачка, художниця).
Також у проекті беруть участь музиканти Ігор Гнидин (перкусії), Михайло Балог (саксофон), Гордій Старух (ліра). В оперу залучений Ukrainian Festival Orchestra під керівництвом Тараса Демка й Івана Остаповичa. Диригент – Тарас Вергун. Сценограф та художник опери – Володимир Олещук, відеоарт VJ group CUBE, костюми Марти Ваххольц.
Менеджерська команда проекту сформувалась завдяки співпраці молодіжної організації YMCA Lviv (керівниця проекту Олександра Сорокопуд, піар-менеджер, доброволець Юрко Вовкогон) із «Фундацією Василя Сліпака» (керівник Орест Сліпак) та ГО «Кримський Дім» (керівник Алім Алієв).
Через пандемію команда проекту була змушена відмовитись від участі іноземних митців, а також змінити формат. Проте після відеопрем'єри Молода опера «Ukraine – Terra Incognita» планує презентувати проект у найпрестижніших залах світу. Зокрема, для команди дуже важливою є постановка опери в Парижі, де Василь Сліпак співав і жив майже 20 років.
Напередодні прем’єри ZAXID.NET попросив його авторку Уляну Горбачевську та композиторку Марію Олійник докладніше розповісти про те, звідки взялась ідея опери та як вона втілювалась у життя.
Уляна Горбачевська: Інспірувала мене на цей проект українська традиційна пісня. Я багато років в неї заглиблювалась: виконувала, вчилась у народних виконавців, вивчала тощо. В один момент я усвідомила, що є пісні, які в мені осідають та не залишають мене.
Почала аналізувати, що ж це за пісні та про що вони говорять. Вони для мене склались у певні блоки, меседжі. Почала придивлятись ще глибше та усвідомила, що це практично міфологічні теми, теми, які були важливими протягом століть та виспівувались поколіннями. Це любов, дім, родові, ритуальні пісні, козацькі та чумацькі пісні, які пов’язані зі степовою Україною, з територією, з одного боку де весь час відбувається якійсь розкол та протистояння. З другого боку це територія, де проявляється мужність, де можна випробувати себе. Власне, ці пісні вклалися мені в міф степу. Є багато пісень, які оспівують цей степ, небокрай, де на краю стоїть дерево. Для мене це образ воїна, що стоїть на краю та століттями щось охороняє.
Коли я зібрала ці пісні разом, я зрозуміла, що це має бути щось монументальне, що тяжіє до опери як до жанру. Тож має бути опера. Чому ні? Але не через академічні, а через народні голоси.
Мені не подобається, коли беруть народну пісню та виконують її в академічній манері. Це рідко бувають доречним. Адже пропадають глибокі речі, які закладені в архаїчних піснях. Пісня робиться ніби вихолощеною, таке враження, що пропадає велика кількість інформації.
Це будуть давні пісні?
У.Г.: Так, дуже давні. Звичайно, ті, що стосуються козацької доби, створені пізніше. Ми беремо пісні починаючи від ритуальних, таких як купальські, веснянки, весільні. Тоді через колискові, коляди, поліфонії про кохання йдемо аж до козацького багатоголосся.
Чому назва «Ukraine – Terra Incognita»?
У.Г.: Саме через пісні можна зрозуміти, що таке Україна. Міфічна, оспівана, кимось оплакана, для когось покинута. Але спільним є те, що відповідь ніколи не лежить на поверхні, її треба шукати через таку складну форму та не лінійний сюжет. Ну як же можна говорити на такі глибокі теми лінійно? А ніяк. Можна говорити лише меседжами, енергетичними згустками.
Але все-таки мінімальний сюжет таки є. Його можна вкласти в одне речення: дерево на краю степу, воїн, який стоїть та захищає те, що за ним. Землю, рід, любов. От і весь сюжет. З другого боку цей сюжет можна оспівувати в 15-ти операх і буде мало.
Я дуже хочу, щоб щохвилини йшла густа інформація. Щоб було так, коли дивишся хороший фільм, коли на кожному кадрі можна зупинитись і захоплюватись його красою.
Перші три міфи, міф дому, міф роду, міф любові, такі як ніжне павутиння. Хотілося, щоб у такому замилуванні люди зайшли у другу частину, яка буде драматичнішою. Там ми будемо говорити про те, що таке Terra Incognita, що таке Україна. Це тільки вишивка? Пшеничка/ соловейко? Чи щось понад, наскрізь?
Спочатку ми думали, що Terra Incognita буде лише робочою назвою. Згодом зрозуміли, що вона правильна. Тому що нам самим часто не зрозуміло, на чому нам залежиться. Не кажучи вже про іноземців. Якщо їм і показувати якісь проекти, то такі, де можна розмовляти художньою мовою, не рвучи на собі сорочку. Щоб були меседжі, що ми маємо дуже глибинну архаїчну культуру, маємо композиторську школу, маємо імпровізаторів, маємо художників. І не треба нікого агітувати, просто показувати.
Тим більше, що теми, на які ми говоримо, є спільними, адже дім – то і хатинка, і планета Земля. Для Василя домом була Європа. Вона не закінчувалась в Перемишлі. Що таке дім, рід, любов? Звичайно, нас зараз напряму випробовують війною. Але це не значить, що такі питання не стають перед кожним на планеті Земля. Кожна людина має робити великі вибори. І кожна людина має територію, де її випробовують.
Розкажіть, будь ласка, трохи більше про історію задуму.
У.Г.: Коли я писала лібрето, я писала його скоріше як уклін традиційній пісні, уклін тим міфам, які колись жили. Це було до Майдану. А коли я стояла на Майдані, мені в голові зазвучав текст-присвята Валентина Мороза дисиденту Михайлові Сороці «Залізні мелодії». Він, написаний у 70-х роках, виявився пророчим. Там навіть є слова «не люблю тебе, беркуте».
Там оспівувалася велич духу Михайла Сороки, який мав вроджену ваду серця, з такою хворобою він мав дуже коротко жити у таборах. Він витрамав 30 років, він підтримував людей, які туди потрапляли. Є про нього дуже багато спогадів людей, які кажуть, що він ставав для них духовним батьком, що знаходив потрібні слова, щоб люди витримали ті страшні умови.. Фактично йдеться про залізне серце, яке має битися у кожному поколінні.
Потім в мене було коротке листування з Василем Сліпаком про українське багатоголосся. Потім він загинув і я зрозуміла, що ця опера – про нього. Він є теперішній Мамай – співець та воїн. Він є залізним серцем в наш час. Але ми, звичайно, говоримо не лише про одного Василя. Йдеться про всіх добровольців, про наш Майдан. Завдяки тому, що знаходяться люди з залізним серцем, ми не щезли.
І якщо я починала писати лібрето як подорож в історію, то зараз вона стала інакшою. Для мене було принциповим, щоб втілювали її молоді люди. І поступово в нас зібралась фантастична команда.
Власне хотіла запитати про виконавців.
У.Г.: Мені дуже подобається, що усі вони з різних середовищ. Є троє акторів театру Курбаса: Микола Береза, Ярослав Федорчук та Марко Свіжінський, актриса театру Лесі Українки Софія Лешишак. На «Голосі країни» я познайомилась з дівчиною з розкішним голосом Олею Баландюх і просто не могла пропустити цей заворожуючий альт. Потім до мене на майстер-клас потрапила Яся Саєнко. Потім на фестивалі в «Дідовій хатчині» я запізнала Дениса Іваніва. Він дуже цікаво в собі поєднує модерн та автентику. На «Театрально марафоні» я побачила Марка Свіжінського та Софію Лешишак, з Миколою я працювала у декількох проектах. Катерина Смірнова потрапила до мене на майстерклас. Останніми заскочили в проект Ярко та Сергій Бодюк з Києва. І пазл склався.
Не складно зібрати людей з таким різним співочим досвідом? З різними стилями? Як зробити так щоб утворився ансамбль?
У.Г.: По альту Олі я відразу зрозуміла, що вона буде круто співати народні пісні, хоч вона і не мала такого досвіду раніше. Інші мали такий досвід. Але я обирала насамперед музично дуже обдарованих людей. І всі вони саме такими і є. Мені навіть подобається, що вони співають різну музику. Крім того, я обирала тих, цікаво існує на сцені. Це було дуже важливим.
Зрештою, можна було б взяти тільки досвідчених акторів з театру Курбаса. Але мені здається важливим, що тут є актори різних поколінь та з різним досвідом, різного віку. В цьому є правда життя, є дуже правильна передача інформації.
Ви робили відеопрезентацію, тепер робите відеоверсію вистави. Чи плануються живі виступи?
У.Г.: Так, плануються. Ми взагалі планували прем’єру у Львові та Києві. Але через коронавірус опинились в таких умовах, що матимемо тільки відеоверсію. Але ми не скасовуємо своєї мрії, думаємо, як робити тур по Україні. Шукаємо на це кошти. Також ми б хотіли мати тур Європою. Насамперед в Париж, де працював Василь Сліпак. Є попередні домовленості з Данією, Голландією та Литвою. Попередні домовленості є навіть у Гонконзі. Але питання тепер, як і у всіх, тільки в пандемії.
Якщо в основі опери є народні пісні, чим займається композитор?
Марія Олійник: Мене часто питають про мою роль у проекті. Я відчуваю, що ці пісні мають кристалізовану інформацію у мелодіях. Тим паче, що ці мелодії не просто десь взяті, вони є з цієї землі. Можливо, їх співали мої прабатьки. Тобто для мене це матеріал, на якому я вчуся, на якому я росту.
Один з факторів, який змусив мене повернутись в Україну після кількох років роботи за її межами. Для мене відкрилася унікальна можливість на ґрунті старовинних пісень зробити круту сучасну музику.
У.Г.: Нам було потрібно, щоб і композиторська музика була самостійною, а не звучала просто акомпанементом.
М.О.: Я перш за все дивлюсь на пісню, розумію, який вона несе меседж. Потім зчитую її базові характеристики, шукаю родзинки та їх підсилюю.
У.Г.: Ми всі, і Марія, і я, і співаки, чемно служимо пісні. У центрі завжди вона.
Звучать пісні різних регіонів та різного часу. Є принцип зробити їх контрастними чи спробувати об'єднати?
М.О.: Дуже цікаво, що ці пісні просто складають карту України. Кожен міф має свій акцент.
У.Г. Кожен регіон має не просто свої пісні, а й навіть особливості звуковидобуття. І ми їх зберігаємо. Я не можу сказати, що спеціально підбирала пісні по контрасту. Скоріше було так: брався міф і чулося, що там має виспівуватись. В нас є такі поєднання, коли хлопці співають гуцульську веснянку, а з неї ніби проростає східноукраїнське багатоголосся. І це дуже «смачно».
Це співано одною мовою, але музично воно водночас і цілком контрастно, і водночас співпадає. Тому не було принципу втримати стилістично якийсь певний регіон чи, навпаки, штучно їх поєднати. Ми постійно шукали баланс.
У.Г.: Також ми використовуємо принцип імпровізації. Це і імпровізація в самій пісні, адже у народному співі завжди є імпровізація. І оркестр матиме моменти, коли він імпровізуватиме. Також імпровізуватимуть наші джазові музиканти. Це не дасть закиснути, зацементувати форму.
Імпровізація передбачає розвиток. А от відео як раз цементує форму в певному часі. Це конфлікт задуму та втілення. Як ви його долаєте?
У.Г.: Ми з надією дивимося у майбутнє. Тут буде зафіксований проект, зроблений у цей момент. Хоча я розумію, що фільмування не замінить живу виставу. Але ми опинились перед вибором або відкладати її, можливо, на роки, або робити відео. Думаю, ми випустимо відеоверсію, зупинимось на хвилю, видихнемо, передивимось. І тоді будемо готуватись до офлайн показів.
Фото: Данути Наугольник та Ростислава Павлика (архів Молодої опери)