Останні опитування американської суспільної думки показують тривожну тенденцію: підтримка України у США невпинно падає. Станом на початок жовтня близько 52% демократів підтримували надання озброєння Україні (у травні цей показник був 61%). Серед республіканців таких відчутно менше – лише 35%. Тривожить й інше: близько 34% демократів в опитуванні погодилися з твердженням, що «проблеми України – не наша справа, і ми не повинні втручатися». Такої ж думки дотримується аж 56% республіканців.
Частка тих, хто вважає, що Україна має «велике значення» для США, зменшилася з 51% у травні 2022 року до 39% зараз. Водночас поменшало і «дуже стурбованих» тим, що конфлікт в Україні може перерости в масштабніший: зараз таких 26%, а рік тому було 33%.
Інше соцопитування, проведене на замовлення FOX News, демонструє, що більшість мешканців США (51%) зараз вважає, що підтримка України повинна бути обмежена в часі. Хоча 45% все ще переконані, що Вашингтон має і надалі допомагати Україні необмежено довго. Зрозуміло, що зміна суспільних настроїв в Америці так чи інакше негативно позначиться на підтримці України.
Питання підтримки України вже стало предметом політичних торгів і приводом для запеклих дискусій. Звільнення на початку жовтня спікера палати представників Конгресу республіканця Кевіна Маккарті, який в цілому прихильно ставився до «українського питання», спровокувало серйозну кризу в американському істеблішменті. Заради об’єктивності, варто зауважити: свою руку до цього доклала й Демократична партія. Адже за відставку Маккарті голосували лише вісім конгресменів-республіканців. Решту голосів забезпечили представники демократів. Звісно, цим відразу ж поспішили скористатися трампісти. З їхньої подачі Республіканська партія висунула на посаду голови палати представників конгресмена Джима Джордана. Він відомий надто скептичною позицією щодо продовження військової та фінансової підтримки України у війні з Росією. Якщо палатою представників керуватиме така людина, нас можуть очікувати серйозні проблеми.
Трампісти в Конгресі становлять меншістю. Але їхні голоси звучать найгучніше. А маніпулятивна риторика проти виділення допомоги Україні стала одним зі стовпів політичної кампанії низки претендентів на номінацію від Республіканської партії на президентських виборах. І вона приносить свої плоди. В американському суспільстві зростає кількість тих, хто категорично не сприймає виділення нових мільярдів доларів нашій країні. З одного боку, більшість відомих політиків-республіканців добре розуміє геополітичну важливість протистояння Росії. Але через значні зміни суспільної думки та магічний вплив Трампа на виборців вони часто не наважуються заявляти про це публічно. Та чи варто у всіх бідах звинувачувати тільки популістське крило Республіканської партії?
Нинішня патова ситуація в США навколо продовження підтримки України є великою мірою наслідком хибно обраної стратегії адміністрації президента Джо Байдена. Її суть зводиться до такого: допомогти не програти Україні, водночас не допускаючи вирішального розгрому Росії. Це намагання поєднати непоєднуване вже приносить свої гіркі плоди. Абстрактна риторика про необхідність підтримки України «стільки, скільки потрібно» відображає нерішучість і боязкість офіційного Вашингтону. Потрібно для чого саме? Для затяжної тривалої війни на виснаження, в якій агресор втратить багато ресурсів, але так і не буде розгромлений? Але хіба це найкращий і найшвидший шлях до миру і відновлення справедливості? Дуже сумнівно. Якщо сповідувати таку стратегію, то війна в Україні дійсно може тривати роками. Бо нам не дають достатньо ресурсів і вдосталь потужної зброї вже і зараз, щоб розгромити агресора в короткочасній перспективі.
Але що довше триватиме війна, то важче буде знаходити аргументи для підтримки України всередині США. На цьому і грають противники надання допомоги. Вони спекулюють тим, що, мовляв, Україні виписують безлімітний чек невідомо на який проміжок часу. Крім того, у світі відбуваються й інші події, спалахують нові конфлікти, які відвертають увагу від України. Якщо російсько-українська війна затягнеться на довгий термін, вона стане для більшості країн світу може трохи прикрою, але загалом терпимою буденністю.
Здавалося б, швидке переможне завершення війни на користь України і стратегічна поразка Росії мали б бути основним зовнішньополітичним пріоритетом адміністрації Джо Байдена. Нинішній господар Білого дому міг би сповна скористатися розгромом Росії в Україні. Подати цю подію як одне з головних досягнень його адміністрації на світовій арені під час передвиборчої кампанії. Поразка одного з давніх геополітичних суперників Америки з лихвою компенсувала б невдалий вихід американських військ з Афганістану у 2021 році. І справила б помітний вплив на інших диктаторів у світі. Це серйозно посилило б позиції США та західного альянсу на планеті. Тоді б усі голоси любителів наводити мости і шукати компроміси з Путіним різко затихли: світ не любить агресорів, які зазнали поразки. Але в Байдена, побоюючись можливого колапсу чи розвалу Росії через тягар болючої поразки, обрали інший, нерішучий шлях.
Не секрет, що противники продовження військової та фінансової підтримки України також апелюють до невдалих результатів цьогорічного контрнаступу. І як тут не згадати постійне затягування з постачанням певних видів озброєнь? Якби Білий дім відразу зробив чітку ставку на перемогу України, менше переймаючись долею Росії, ситуація на фронті зараз могла б бути трохи інакшою. Адже тоді потрібні рішення про постачання Україні потужних озброєнь були б ухвалені як мінімум ще рік тому. І український наступ цього року розпочався б за підтримки десятків сучасних літаків, далекобійних ракет ATACMS та інших неприємних для російських окупантів сюрпризів. Хтозна, можливо зараз ЗСУ уже вийшли б до берегів Азовського моря і перерізали сухопутний шлях до Криму. За таких умов голоси про те, що підтримувати Україну далі недоцільно, лунали б значно тихіше. Та Байден і його надто обережні радники обрали інший варіант. Про хибність цієї стратегії непублічно говорили ще торік. Тепер доводиться пожинати її плоди.
Після провалу у 2022 році Путін зробив ставку на затяжний військовий конфлікт. Кремлівський диктатор розраховує на втому Заходу і на те, що ресурсів Росії вистачить для того, щоб не програти і не втратити загарбане. Останні події показують: його мрії не є зовсім безпідставні.
Здавалося б, зміна стратегії Москви з блискавичної війни на тривалу війну на виснаження мала б модифікувати політику Білого дому. Але адміністрація Байдена наразі демонструє негнучкість і повільність. Вона хоче залишити все, як є. Парадокс у тому, що якщо Україна не досягне помітних успіхів у звільненні окупованих територій, це служитиме додатковим вагомим аргументом противників американського президента. Але цих успіхів важко досягти без принципової зміни підходу Джо Байдена щодо надання військових потужностей ЗСУ та усвідомлення важливості перемоги України і поразки Росії. Якийсь проміжний половинчастий варіант без переможця і переможеного тут не спрацює.
Своєю концепцією стратегічної нерішучості в Україні США самі ж заганяють себе в пастку. Те, що в адміністрації Байдена вважається розумною обережною політикою у протистоянні з Росією, насправді може стати його поразкою. Як на майбутніх виборах, так і у сфері геополітики.