Написати цей матеріал автора спонукала вкрай тривожна ситуація, яка склалася навколо реконструкції львівського аеропорту, який, як відомо, є ключовим елементом у підготовці інфраструктури країни до Євро-2012.
Впродовж двох останніх років я з власної ініціативи брав участь у більшості заходів, які уряд та організаційний комітет Євро-2012 проводили для підготовки Євро-2012 в Україні.
Тому маю підстави стверджувати, що знаю ситуацію зісередини. Я би не писав цієї статті, якби була можливість вирішити питання на урядовому рівні. Але відлік часу пішов на дні...
Ситуація, яка складається навколо аеропорту "Львів", загрожує проведенню Євро-2012 не лише у Львові, але й може потягнути на дно ще одне українське місто - Донецьк або Харків. Адже відомо, що в Україні приймаючими містами можуть стати або всі чотири міста (Київ, Донецьк, Львів і Харків), або лише два з них, що стало б серйозним ударом по іміджу України у світі.
Те, що львівський аеропорт не відповідає найменшим уявленням про те, якими мають бути повітряні ворота принаймні регіонального центру, було відомо давно і всім (можливо, за винятком керівництва аеропорту).
Лише краса самого міста "затирала" перші враження від аеропорту у туристів та потенційних інвесторів.
І мова не лише про саму будівлю у стилі сталінського ампіру. А про обслуговування та ставлення до пасажирів.
Часи минали, туристів, охочих відвідати Львів, більшало, відтак зростала кількість авіапасажирів (керівництво аеропорту навіть здогадалося приписати це собі у заслугу). А якість обслуговування не змінювалася. Так само незмінним залишалося і керівництво аеропорту, яке поступово перетворило державне підприємство на родинний бізнес.
Однак, на нещастя керівництва львівського аеропорту, Україна отримала Євро-2012, і проблеми летовища стали не лише проблемою пасажирів (на яких, зрештою, можна було не звертати уваги), але й проблемою всієї держави, адже аеропорти приймаючих міст було оцінено як найбільш критичні об'єкти підготовки.
А у ситуації Львова власне аеропорт потягнув на дно позиції міста, адже він єдиний з усіх об'єктів підготовки отримав від УЄФА найвищий рівень ризику - "червоний".
Серед претензій до львівського аеропорту були не лише зауваження до пропускної здатності чи якості злітно-посадкової смуги (як в усіх інших українських міст-господарів Євро-2012), але й застереження щодо рівня менеджменту.
("Керівництво львівського аеропорту не розуміє головної мети реалізації того чи того проекту та має низький рівень компетентності", - це цитата з останнього звіту УЄФА, представленого на засіданні виконкому УЄФА у Бухаресті, з яким мені довелось ознайомитися).
"Витягнути" Львів на час прийняття рішення 13 травня у Бухаресті допомогли активні роботи зі спорудження стадіону, краща, ніж в інших українських містах, готельна база та й саме місто.
(УЄФА однозначно не байдуже, що зможуть побачити вболівальники та спонсори до і після матчу і яку картинку транслюватимуть з приймаючих міст сотні телеканалів. А у цьому Львів поза конкуренцією).
Відтак громада Львова зробила зі своєї сторони все можливе, аби Львів достойно представ у Бухаресті і дозволив зберегти принцип розподілу міст 4х4. Натомість єдиний державний об'єкт у підготовці Львова, яким є аеропорт, ледь не поховав шансів Львова приймати гостей Євро-2012.
Щоправда, рішення 13 травня лише відтермінувало питання на півроку. Тож керівництво Мінтрансу, яке до Бухарестського виконкому УЄФА не загострювало ситуацію щодо керівництва аеропорту, вирішило вдатися до рішучих кроків.
2 червня 2009 року наказом міністра директора аеропорту Олександра Загреву було звільнено. На його місце призначили в.о. Валентина Матюшенка - екс-керівника івано-франківського летовища.
За повідомленням Мінтрансу, днією з основних підстав для звільнення Олександра Загреви стала його неспроможність забезпечувати задовільний стан авіаційної безпеки у ДП Міжнародний аеропорт "Львів".
Керівник аеропорту недбайливо ставився до питань безпеки та не виконував вимоги органу державного нагляду за безпекою польотів щодо приведення стану авіаційної безпеки у відповідність до мінімальних стандартів авіаційної безпеки, чинних в Україні.
Мінтранс також повідомив про неефективне господарювання директора та матеріальні збитки, нанесені державному підприємству. Відтак ухвалено рішення звільнити його.
"Враховуючи, що Олександр Загрева не впорався з виконанням покладених на нього функцій, прийнято рішення достроково розірвати з ним контракт за умовами передбаченими цим контрактом".
Подальші події яскраво засвідчили - держава Україна не контролювала і не контролює досі свого стратегічного підприємства! Починаючи з факту, що саме своє звільнення екс-керівник назвав "рейдерською атакою Мінтрансу" (!!!) - очевидно малась на увазі спроба встановлення державного контролю над приватною структурою, яким в уяві пана Загреви є львівське летовище.
Апогеєм стала ситуація, коли керівництво аеропорту просто втікло з роботи, щойно замміністр Давидов прибув на підприємство аби відрекомендувати нового керівника.
В аеропорту нікого, крім прибиральників та працівників авіакомпанії він не знайшов. Не допомогло навіть оголошення аварійного збору керівництва, яке оголосив заступник міністра.
Здавалося б, усіх цих фактів є більше ніж достатньо, аби уряд та СБУ вдалися до радикальних та надзвичайних заходів, включно із застосуванням спецзаходів для наведення елементарного порядку на режимному стратегічному об'єкті.
Адже мова вже йде не лише про важливу, однак віддалену в часі мету - проведення Євро-2012. Мова йде про елементарну безпеку пасажирів, якою нехтують, бо на кону важливіші справи - боротьба за збереження директорського крісла.
Несподівано пасивну позицію зайняло і Міністерство транспорту, яке обмежилося розповсюдженням офіційного прес-релізу і надалі припинило спроби впровадження рішення про зміну керівництва, хоча самого рішення скасовано не було.
Відтак, відповідно до документів, львівський аеропорт має одного керівника, а керує досі попередній директор, який не визнає рішення про своє звільнення.
Маю власну версію, чому саме так сталося. Базується вона на даних із перевірених джерел. Хоча, якщо відверто, дуже хотів би, аби вона не підтвердилася.
Звільнений керівник скористався близькими стосунками (зокрема бізнесовими) з колишнім керівником Західної регіональної митниці часів Кучми, а сьогодні - заступником голови Держмитслужби України Тарасом Козаком - людиною дуже близькою до Віктора Медведчука.
Цей ланцюжок, очевидно, вивів на прем'єр-міністра, а звідти пролунав телефонний дзвінок міністру транспорту з вимогою негайно припинити будь-які дії з впровадження на посаду нового керівника Львівського аеропорту.
Варто зазначити, що Юлія Тимошенко у своєму щільному графіку мала б знайти на це питання час (якщо така версія є реальною) в дуже непрості для себе дні - події розгортались 4 червня, у розпал фінальної стадії переговорів щодо утворення коаліції ПРіБЮТ.
Відтак просити прем'єр-міністра про таку послугу міг лише хтось, хто в ці дні мав безпосередній доступ до неї. Згодом сам пан Загрева і його заступник неодноразово заявляли ЗМІ, що, мовляв, "Тимошенко за нас!", "ми з нею на прямому зв'язку і вона вважає Загреву єдиним легітимним директором".
Досі прем'єр-міністр не спростувала цих заяв. Можу припустити, що не мала на це ані часу, ані бажання. Тож чи справді глава уряду блокує виконання рішення свого ж міністра, покаже лише подальший розвиток подій.
Хочеться вірити, що всі зацікавлені сторони, уповноважені для прийняття рішень в цій справі, усвідомлюють ціну і суть питання та можливі наслідки.
Адже втрата контролю над Львівським аеропортом (а неможливість новопризначеного директора приступити до роботи свідчить про це якнайкраще), провал проекту реконструкції у межах підготовки до Євро-2012 (з попереднім керівництвом все йшло до цього, про що неодноразово попереджали експерти УЄФА) означає не лише втрату Львова для Чемпіонату Європи 2012 року, але й, як мінімум, ще одного українського міста.
А як максимум, це означає, що репутація України вкотре виявиться заплямована.
Тарас Стецьків, народний депутат України, заступник голови фракції "Наша Україна"-"Народна Самооборона"