За 28 років незалежності в Україні так і не вирішили багатьох ключових стратегічних питань, серед яких – відсутність ефективної мовної політики. Тільки після 2014-го політика української держави остаточно стала на шлях домінування української мови. І я багато в чому її підтримую. Однак не вважаю, що політика щодо російської мови в Україні повинна зводитися тільки до її витіснення з публічного простору. Російська мова поширена практично в усіх регіонах України, у деяких вона й надалі домінує в повсякденному спілкуванні, разом з органами державної влади. Російську мову в Україні можна ненавидіти, любити, або ставитися до неї цілком байдуже, але від цього ніяк не зміниться її роль як широко розповсюдженої. Дуже ймовірно, що російська мова залишиться в українській державі у найближчі 30, 50, а то й 100 і більше років.
Тому я пропоную обговорити альтернативні варіанти політики щодо російської мови. Як мінімум, варто поміркувати, що робити з російською мовою в Україні, як з нею співіснувати, як використовувати і як взаємодіяти. Однією з можливих альтернатив політиці повного заперечення російської мови є політика її націоналізації або, у випадку України, її українізації. Українізація російської мови означає, що Україна самостійно займатиметься розвитком її місцевого національного варіанта. Саме всередині України вирішуватимуть, які нові слова впроваджувати в офіційний лексикон українського варіанта російської мови. Українська академія наук і Міністерство освіти України самі вирішуватимуть, за якими нормами формуватимуть підручники російської мови в Україні і який варіант російської мови використовуватимуть у комп'ютерній програмі Microsoft Office та інших програмах в Україні. Така політика не означає підтримку претензій українського варіанта російської мови на статус державної. Україні варто націоналізувати російську мову бодай тому, що нею розмовляє значна частина її громадян.
Відмінності в російській мові в Україні і Росії є навіть без офіційного їх визнання. Найвідоміший приклад – це багаторічна суперечка щодо того, як вимовляти «в Україні» чи «на Україні». Майже не використовуються в Україні терміни, які нещодавно стали популярними в Росії, до прикладу: «укрофашисти», «укри», «бандерофашисти», «гейропа» і «Нєзалежная» як зневажлива заміна назви Україна. І що далі, то більше буде таких відмінностей. Але навіть якби жодних відмінностей між російською мовою в Росії і Україні не було, українізувати російську мову все одно вартувало б. Поточна ситуація з російською мовою в Україні – це все одно, якби Північна і Південна Корея спільно визначали норми корейської мови і координували створення словників й укладали підручники. Початкова база корейської мови в них у 1940-ві роки була одна, але політичні й економічні системи сучасних двох держав (через 70 років) настільки різні, що сенс багатьох слів і термінів у Північній та Південній Кореї може кардинально відрізнятися. Що, наприклад, розуміють під терміном «демократичний» північні корейці, коли називають свою країну Корейською Народно-Демократичною Республікою (КНДР)? І як розуміють цей термін південні корейці у справді демократичній країні?
Також цілком очевидно, що на українську та російську мови в Україні щораз більше впливатиме англійська мова, причому її вплив на російську мову може відрізнятися в Україні та Росії. На центральному державному рівні в Україні офіційно заявляють про необхідність максимально широко впроваджувати англійську мову. Це означає, що реальністю в Україні може стати фактично українсько-англійська двомовність.
Можливість офіційної українізації російської мови в Україні повністю відповідає загальносвітовій практиці. Якщо ви заглянете у свій комп'ютер і спробуєте вибрати англійську мову для роботи у Word, налаштування Microsoft Office відразу запропонують вибрати англійську мову у варіанті австралійському, ірландському, канадському тощо. І це на додаток до найпоширеніших варіантів – британського й американського. Така ж ситуація з арабською мовою, іспанською, німецькою, бенгальською, кечуа й іншими. Зрештою, у майбутньому і для української мови можуть з’явитися подібні варіанти. Це, скажімо, може бути кубанський варіант мови нащадків запорізьких козаків, польський – для українців у Польщі, канадський – для української діаспори, навіть може бути білоруський. Адже на заході Білорусі проживають етнічні українці, і 1918 року Брест входив до складу України.
Як засвідчує світова історія, для появи нації, розвитку національного руху і національної незалежності набагато важливіше не ексклюзивність національної мови, а те, про що говорять, які ідеї обговорюють мовою спілкування. Англійська мова прийшла на зміну гельській в Ірландії, але Ірландія й англійською століттями боролася за свою незалежність і врешті-решт перемогла. Зараз в Ірландії офіційні мови – гельська та ірландський варіант англійської. США перемогли і завоювали свою незалежність англійською. Індіанці разом з нащадками іспанських колоністів Мексики, Чилі та Аргентини повстали не на індіанській, а на іспанській, і на іспанській перемогли Іспанію та завоювали незалежність.
Під час проведення і можливого модифікування політики України щодо російської мови необхідно враховувати, що російська мова є частиною історії України, а в деякі періоди на Наддніпрянщині як мова спілкування національної еліти українців могла використовуватися не українська, а російська, польська і навіть німецька. У частині регіонів України, насамперед у колишній степовій зоні в центрі, на півдні та сході України, російська мова могла прийти одночасно з українською, а ще раніше українські козаки без проблем спілкувалися і співпрацювали і з російськомовними донськими козаками, і з тюркомовним населенням Причорномор'я і Криму. Українські/малоросійські священики, вчителі і вчені брали участь у створенні російської мови і на початковому етапі формування сучасної російської мови у другій половині XVII–XVIII ст. зіграли одну з ключових ролей.
Російська мова разом з українською стала мовою національного пробудження України в XIX ст. Використовувати російську мову для розвитку України, української національної самосвідомості і національного руху закликав Симон Петлюра, коли був редактором російськомовного журналу «Украинская жизнь» в Москві до 1917 року. Багато газет і журналів, які видавалися на українських землях Російської імперії на початку ХХ ст., були двомовними, російськими і українськими. Газети органів місцевого самоврядування (земств) на Полтавщині після революції 1905 року могли, наприклад, офіційно заявляти, що виходять російською та українською мовами або друкуються російською, але приймають і друкують статті й кореспонденцію українською мовою. На з’їзді Почаївського відділу Союзу руського народу 1909 року не тільки позитивно оцінювалися публікації в «Почаївському листку» текстів малоросійською/українською мовою, а й обговорювалася можливість повного переходу журналу на українську мову.
Деякі учасники української революції 1917–1920 років стали українськими патріотами, розмовляючи російською. Варто подивитися на багатьох колишніх офіцерів царської армії, хто прийшов в українську армію, і самого гетьмана Павла Скоропадського. Принаймні в початковий період свого життя творець українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов був російсько- та німецькомовним. Опорою спротиву і передньою лінією оборони української незалежності у 2014-му стали переважно російськомовні Дніпро, Запоріжжя, Херсон, Харків й Одеса. Українські «кіборги», котрі захищали Донецький аеропорт, говорили і українською, і російською мовами.
Причини сучасної мовної політики України абсолютно очевидні. Слідом за російськими властями влада України розглядає російську мову і «російську культуру» як один з інструментів ворожої Україні політики «русского мира». Але приклад гострої полеміки навколо угорської мови на Закарпатті наочно продемонстрував, до чого призводить експансія «антиросійських» підходів у державній мовній політиці.
Не слід забувати і європейську правову практику вимог до задоволення мовних потреб національних меншин. Практика націоналізації і можливої офіційної українізації російської мови в Україні їм не суперечить, тим паче, якщо російські філологи в Україні самі братимуть участь у визначенні норм своєї мови. Така політика також не стане перешкодою для повернення в Україну багатьох кримчан і громадян України, які проживають в ОРДЛО. Ось чому варіант українізації російської мови за використання єдиної державної української мови не становитиме загрози стратегічним національним інтересам європейського вибору України.