Є теми, про які важко писати, бо ризикуєш нарватися на звинувачення у всіх можливих гріхах: від українофобії з одного боку до нетолерантності чи навіть фашизму – з іншого. Тому одразу попереджаю надміру чутливих читачів, що краще їм прочитати щось інше.
Отже, президент України сказав таке: «Завжди було уявлення у всіх в світі, що Україна – це, перш за все, сільське господарство, шахти, металурги, а туристи завжди говорили, що в Україні дуже красиво, дуже смачно і дуже красиві люди, особливо жінки. Так, це все є, і воно залишається нашим брендом, але є й інші цифри, які говорять про те, що IT-індустрія, IT-технології та компанії дуже швидко розвиваються в Україні».
Це чомусь зовсім не образило нікого з металургів, але образило декого з жінок. Що ж, тема, як писали в темниках, важлива і актуальна, тому поговорімо про слова, їхнє значення, символізм і символи загалом.
От, скажімо, прапор. Священний символ, за наругу над яким передбачено відповідальність. Але під час масових протестів в Україні склалася традиція писати на прапорах назви населених пунктів, університетів, професійних та релігійних груп – і це не вважається наругою. Хоча, якщо подумати, хто давав право бруднити священний символ якимись кривими каракулями?
Або от: ресторан в стилі Української повстанської армії. Ряджені актори в одностроях націоналістичних партизанів, кумедні назви страв та напоїв, рікою ллється алкоголь, п'яні туристи горланять пісні... Хіба це не наруга над пам'яттю загиблих бійців бандерівської фракції ОУН?
Ніхто з відомих націоналістів не критикував таку форму ресторанного бізнесу. Навпаки, їм це подобається, бо сприймається як популяризація УПА. Так само і написи на прапорах сприймаються не як забруднення священного символу, а як його «онароднення».
Питання в тому, хто саме робить той чи інший вчинок або каже фразу. Від львівських рестораторів очікують прихильності до націоналізму – тому бандерівський ресторан сприймають як позитивне позиціонування цього історичного явища. А від Зеленського прихильники його попередника очікують суцільної зради, дурості, проросійськості та сексизму – тому з усього контексту про шахти, металургів, смакоту і красивих людей виривають конкретно жінок і починають приписувати сказаному власні інтерпретації.
Особливо дивно бачити це з боку тих, хто в інших ситуаціях виступає як прихильник рівноправності жінок та чоловіків. Наприклад, дехто поширює демотиватор із зображенням жінок легкої поведінки і підписом «ми тепер бренд!». У який спосіб «дуже красиві люди, особливо жінки» перетворилися на повій? Та й я, скажімо, теж людина, хоча й не жінка. Виходить, мені теж потрібно ображатися на те, що Зеленський назвав мене красивим, а отже частиною бренду України?
Мене ця історія цікавить передусім як зразок ще однієї моделі поведінки в межах інформаційної бульбашки. Фраза Зеленського про металургів і красивих людей ні на міліметр не похитнула його іміджу серед прихильників, зате супротивники утвердилися в думці, що Зеленський – жахлива людина, яка назвала українок мало не експортним товаром України (при тому що він і близько про це не казав). Буря в бульбашці, непомітна для загалу, – це дуже цікаво для дослідників, але явно контрпродуктивно для тих, хто вважає себе патріотами України. Надто вже схожа ця ситуація на сумнозвісне «вовк, вовк!» в устах нерозумного хлопчиська. Я обома руками за викриття корупції і дурості будь-якого президента, але зайвий шум лише відволікає від цього суспільство.
Однак, схоже, цей шум – невід'ємна вада інформаційного суспільства. Варто подумати над тим, як мінімізувати його шкоду.