При всій безлічі відмінностей, історія з особливим статусом Донбасу дуже нагадує мені історію з Чечнею після Хасав'юртівських угод. Є центральна влада. Є бунтівний регіон. І придушити цей заколот силою не виходить. Більш того, заколотники в якийсь момент переходять в рішучий наступ і центральній владі доводиться йти на невигідну і навіть ганебну угоду, щоб зупинити обвал, заморозити ситуацію і відкласти вирішення питання на якийсь час. Влада не визнає бунтівний регіон формально, але визнає його фактично. А для бунтівного регіону це вже перемога. Найважливіша різниця полягає в тому, що Чечня хоча й отримувала допомогу з-за кордону, але це не була допомога великого і сильного сусіда.
Заколотники Донбасу таку допомогу отримували і розраховують на неї і надалі. Хасав’юртівські угоди відкладали рішення чеченського питання на п'ять з гаком років. В реальності вже через три роки почалася Друга чеченська війна. Почалася в той момент, коли центральна російська влада вирішила, що у неї достатньо сил, щоб взяти реванш. Сил вистачило. Реванш взяли. Але ціною, яку ми за це заплатили, стали не тільки тисячі нових жертв, а й фактичне виникнення напівфеодальній території, відданої на відкуп Рамзану Кадирову. Формально він найвірніший соратник Путіна, а реально - робить в Чечні, що хоче і російські закони там - не більше ніж папірці. І все це незважаючи на те, що коли Друга війна починалася, Чечня і раніше не могла розраховувати на таку допомогу, яку може отримати Донбас від Росії. А це означає, що друга спроба повернути цю частину країни під повний контроль Києва призведе до нової битви - з танками, артилерією, бомбардуваннями і тисячами трупів солдат і мирних громадян. Нинішні домовленості не влаштовують ні Київ, ні сепаратистів. Тому що жодна зі сторін не отримала того, чого хотіла. Київ згодний на особливий статус, але лише до пори до часу.
А ДНР і ЛНР хочуть повного відділення та приєднання до Росії. Це занадто різні цілі, щоб тут можна було раз і назавжди знайти компроміс. І рано чи пізно вузол доведеться розрубувати. От тільки коли, кому і яким чином? Але коли незабаром вся ця ситуація була інспірована і спонсорована нами, коли це фактично була війна України з Росією, то фінальний розклад залежить від Москви. Якщо ми відмовимося від підтримки сепаратистів, то у Києва буде шанс на формальну перемогу у Другій битві за Донбас. Однак, як і нам в Чечні, Києву доведеться вирішувати питання спільного проживання в одній державі з територією, яку ще вчора доводилося бомбити і обстрілювати і з людьми, в яких доводилося стріляти. Чи не доведеться Порошенко або комусь, хто його змінить, шукати в Донбасі свого Кадирова?