Погане управління Віктора Януковича може призвести до другої Помаранчевої революції.
Нещодавно обраний український президент Віктор Янукович, готуючись до квітневого візиту у Вашингтон, намагатиметься створити видимість стабільності, впевненості та контролю. Насправді ж пан Янукович зробив низку помилок, які можуть стати вироком для його президентства, він відлякує іноземних інвесторів і заважає модернізації країни.
Перша помилка Януковича в тому, що він порушив Конституцію, змінивши правила, відповідно до яких формують парламентську коаліцію, внаслідок чого її очолила його партія разом із кількома іншими, включно з комуністами. Цей крок одразу мобілізував деморалізовану опозицію, яка об’єдналася навколо його суперника на президентських перегонах, екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.
Його другою помилкою стало призначення прем’єр-міністром свого соратника Миколи Азарова, жорсткого бюрократа, чиє ім’я асоціюють з урядовою корупцією, руйнівними для економіки ставками податків і ворожістю до малого бізнесу. Це призначення позбавило українців будь-яких надій на те, що Янукович проводитиме серйозні економічні реформи.
Його третя помилка полягала в тому, що він збільшив кількість міністрів в уряді до 29, тоді як у попередньому уряді їх було 25. Це лише посилить його нездатність ухвалювати серйозні рішення. До того ж, це уряд, у якому немає жодної жінки (пан Азаров заявив, що реформи – це не жіноча справа), і це підсилює імідж уряду як хлопчачого клубу, що погано функціонує.
Його четвертою помилкою стало призначення двох нездар (колишнього голови колгоспу та випускника радянського аграрного інституту) керівниками міністерств економіки та фінансів. Окрім того, він створив комітет економічних реформ, що складається з 24 членів, аби розвивати стратегію економічних змін. Розмір комітету є гарантією того, що він працюватиме професійно, хоча через некомпетентність двох міністрів ідеї комітету, якими б прогресивними вони не були, залишаться на папері.
Його п’ятою помилкою стало призначення міністром освіти контроверсійного Дмитра Табачника. Пан Табачник має чітко виражені шовіністичні погляди, які демократично налаштовані українці розглядають як глибоко образливі для своєї національної гордості. Наприклад, його переконаність у тому, що західні українці не справжні українці, підтримка поглядів Кремля на радянську історію і твердження, що українська мова та культура розквітли за радянських часів. Тож не дивно, що багато українців відреагували так само, як афроамериканці відреагували на призначення керівника ку-клукс-клану Девіда Дюка [David Duke] на аналогічну позицію – студентськими страйками по всій країні, петиціями та демонстраціями, спрямованими і проти Табачника, і проти Януковича.
Ці п’ять помилок, по суті, підірвали довіру до Януковича вже за кілька тижнів після інавгурації. 45,5% виборців, які голосували проти нього, нині почувають, що мали рацію в цьому рішенні; 10-20%, які голосували за нього як за менше із двох зол, нині припускають, що їх побоювання щодо схильності Юлії Тимошенко до авторитаризму були дуже перебільшеними. І кожен хвилюється, що Янукович і його банда донбаських "авторитетів" утілюватимуть у життя ту саму програму дій, що спровокувала Помаранчеву революцію 2004 року.
Кілька інших ключових звільнень і призначень лише підтверджують цю думку. Звільнено керівника архівів Служби безпеки (сумлінний дослідник, який дозволив необмежений публічний доступ до документів, що свідчать про радянські злочини). Національну телерадіокомпанію віддали в руки легковажного конферансьє, сподіваючись, що він ходитиме по струнці. Ще більше насторожує те, що кількох антидемократичних однопартійців Януковича призначено керівниками регіональних управлінь МВС, це дозволить їм обмежувати права пересічних громадян.
Демократично налаштовані українці все більше переконуються в тому, що Віктор Янукович хоче стати українською версією білоруського диктатора Аляксандра Лукашенки. Але його бачення правління сильної руки базується на стратегічному та, можливо, фатальному нерозумінні України.
По-перше, Помаранчева революція і п’ять років президентства Віктора Ющенка надихнули український народ, давши йому ту впевненість у собі, якої бракувало до 2004 року, і об’єднавши міцне громадянське суспільство, що складається з професіоналів, інтелектуалів, студентів і бізнесменів, які не мають страху перед владою. Населення вже опирається спробам Януковича установити сильну одноосібну владу, беручи його на сміх.
По-друге, сумбурний урядовий апарат України не може бути базою для ефективного авторитарного. Самі гучні заяви не приборкають роздутої бюрократії. Найгірше, що Служба безпеки й армія України у значно гіршому стані, ніж аналогічні служби в Білорусі. Віктор Янукович може намагатися наслідувати Аляксандра Лукашенку, але без міцного бюрократичного та силового апарату він програє.
По-третє, з неефективним Кабінетом Міністрів прийняття рішень концентруватиметься в руках Януковича. Навіть якщо не брати до уваги брак освіти та невміння інтерпретувати факти, призначення Януковичем Табачника показує, що український президент також не розуміє своєї власної країни чи цілком байдужий до громадської думки.
По-четверте, Україна все ще б’ється в конвульсіях глибокої економічної кризи. Якщо Янукович не зробить нічого, щоб підняти економіку, на Україну може чекати дефолт, і тоді дуже ймовірні невдоволення серед електорату Януковича – робітничого класу, наприклад, на південному сході. Якщо Янукович візьметься за серйозні реформи, той самий електорат постраждає – і почнуться страйки. Тож аби подолати кризу, потрібна народна довіра, котру Янукович швидко втрачає, сильний уряд, якого він не має, та здоровий глузд, якого також бракує в рівнянні.
Дійсно, якщо Віктор Янукович і далі робитиме антидемократичні помилки, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Але цього разу демонстранти складатимуться з демократів, студентів і робітників. Перспектива зростання нестабільності не приваблює іноземних інвесторів, тоді як зниження легітимності, зростання некомпетентності і пишна балаканина не допоможуть модернізувати українську промисловість, сільське господарство й освіту. Янукович може виявитися ще більшим політичним невдахою, ніж Ющенко.
Хоча ситуація виглядає невтішно, вона не безнадійна для нового українського президента. Він міг би ще вихопити скромну перемогу з пащі ганебної поразки, якби поводився як президент усієї України, а не Донецька. Усе, що йому треба зробити, це обмежити свій апетит до влади і навчитися зважати на опозицію та народ. Це не так складно – це просто демократія.
Автор: Олександр Мотиль [Alexander J. Motyl] – професор політології в Університеті Рутґерз [Rutgers University] у Ньюарку
Назва оригіналу: Ukraine’s Democracy in Danger
Джерело: The Wall Street Journal Europe, 29.03.2010
Зреферував: Омелян Радимський