Історичну політику (чи політику пам’яті) прийнято вважати чимось далеким, академічним і таким, із чим випадково не перетнешся. Хіба що цікавишся перипетіями навколо Бабиного Яру – тоді так. Або коли доводиться аналізувати промову президента. Чи обговорювати черговий пам’ятник. Тоді завдання кожного начитаного патріота – стати на захист національних інтересів і присікти спроби ворогів, зрадників та запроданців поглумитися над минулим.
Але насправді політика пам’яті пронизує набагато більше сфер людського життя. І там трапляються такі «шедеври», що ніяким зрадникам і не снилося. Подекуди навіть не зрозуміло, з якого боку підійти до захисту нашого славетного минулого.
Наприклад, парк «Софіївка» в Умані, куди люди їдуть подивитися на ландшафтний дизайн. А бонусом йде унікальна можливість зануритися в чарівний світ української історичної політики. І не лише через те, що самим своїм існуванням парк демонструє перехід великої власності від ненависних зайд-феодалів до народу (в особі нових феодалів і керівників державних інституцій). А й через брошурку за 30 грн, у якій описано всю непросту історію «Софіївки»: від графа Потоцького до народного депутата Яценка.
Якщо коротко, то Софіївка – це дендропарк, який був закладений на замовлення графа Станіслава Потоцького для своєї дружини Софії. У самому парку безліч відсилок до давньогрецької міфології та історії життя сім’ї Потоцьких. А фентезі-парк «Нова Софіївка» – це через дорогу. По суті, це своєрідна «прикормка» для виборців, збудована на замовлення депутата Яценка. На касі висить табличка, що мешканці Умані і району (тобто виборчого округу) можуть відвідувати це чудо безкоштовно, за умови пред’явлення паспорта.
Важко говорити про красу «Нової Софіївки». Особливо, якщо перед тим не був на ринку «Південний» у Львові. Тут і самураї, і баба-яга, і «українська хата» зі самоваром, і Гандальф із «Володаря перснів». Резиденція Санта Клауса влітку працює як павільйон для дитячого караоке, а Годзілла махає механічним хвостом на тлі крилатого коня Пегаса.
Можна, звісно, вправлятися в дотепності на тему культурного рівня. Але як Потап переміг у змаганні з класичною музикою, так і «фентезі» перемогло міфи давньої Греції. Народ не просто стоїть у черзі, щоб подивитися на Годзілу, який махає хвостом і пускає дим з пащі. Народ активно коментує в стилі «красіва, ета лакация мнє кстаті больше нарвіцца, чєм тот, старий». Чим не перемога: рідний Яценко здолав зайду Потоцького. Недаремно ж депутат.
Але найцікавіше, як завжди в таких випадках, написано в непримітній брошурці, яку купують заради карти. З брошурки можна дізнатися, крім імен замовника та архітектора, що «уманські умільці (відчуваєте стиль?) створили в долині свою Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього «чуда» здоров’я й життя… серед творців «Софіївки» були кріпаки… Вічна їм слава й шана, нашим талановитим предкам, за їхнє геніальне творіння». Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб зрозуміти, що цей абзац чесно переписано з радянської енциклопедії. А от історію «Нової Софіївки» довелося писати самому, тому обійшлося без кріпаків – «народний депутат А.В.Яценко реалізував цей проект». Просто і без пафосу, сам-один, «на місці занедбаного пустиря».
Конфіскація парку царським урядом та прихід до влади більшовиків, якщо вірити брошурці, пішли «Софіївці» тільки на користь. А з настанням незалежності їй двічі присвоювали статус, добудовували і перебудовували наявні об’єкти. Про одне з покращень написали майже два абзаци, тому увага – чергова цитата зі збереженням орфографії: «Збудовано багатоярусний світлодинамічний прогулянковий комплекс водоспадів тризуб Посейдона. У давньогрецькій міфології Посейдон – бог підводного царства, володар світових вод. Тризуб – головний атрибут Посейдона, що означає триєдність життя: простір, час та розвиток. Тризуб затверджений як малий герб України і символізує трійцю життєтворчих енергій: Мудрість, Знання і Любов або ж Вогонь, Воду і Життя. Цей знак відображений у водоспаді – у трьох чашах, з яких водяні струмені динамічно стікають зі скель та впадають в озеро, утворюючи триєдину життєдайну стихію. Кажуть, якщо прогулятись доріжкою “по воді”, що поряд з водоспадом то можна збагатитись потрійною силою та енергією, якою був наділений Посейдон». Тут, як то кажуть, лептонний бог у поміч, а коментарі зайві.
Така-от вимальовується дилема. З одного боку, якщо брати за основу старі радянські напрацювання вітчизняної історіографії, то виходить шаблонний, але читабельний текст. Іноді, правда, проскакують перли на кшталт «тут вельможні пани розганяли смуток вином, програвали в карти свої володіння та кріпаків». Але якщо пуститися у вільне плавання і забути про ненависний совок і його науку, то український тризуб починає випромінювати якісь дивні «китайські» енергії, якими був наділений давньогрецький Посейдон…
Може, і справді, краще вже на Годзілу подивитися? Це, до речі, не проблема цієї конкретної брошурки. Такого добра, як і професійних істориків, у нас вистачає. А світловий фонтанчик у формі «грошового дерева», підозрюю, один.