1 липня у Львівському органному залі відбудеться особливий концерт – до Львова завітає Пітер ван де Вельде, титулований органіст та музичний керівник знаменитого Антверпенського собору. Для маестро це також глибоко особиста місія – підтримати українців через мистецтво. Сам музикант не приховує своїх сподівань: «Цей концерт – своєрідний погляд у майбутнє України: перемога у війні та приєднання до Європи». Ми розпитали Пітера ван де Вельде про те, як він почав грати на органі в 9 років, якими є особливості гри на легендарних інструментах, а також українську музику в його репертуарі.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Ви почали самотужки опановувати орган у 9 років. Розкажіть, будь ласка, як виникло це захоплення і як саме ви навчалися?
Я вперше зіткнувся з музикою та органом у 6 років, коли ходив на месу разом із мамою в нашому селі. Батьки не були музикантами, вдома музика не звучала, тож це було моє перше знайомство з мистецтвом.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google
Для мене орган звучав як магія, як голос Божий. Інструмент здавався чимось містичним, адже я не бачив, як народжується цей звук. Орган стояв на хорах, а органіста не було видно. Відтоді музика назавжди поєдналася для мене з літургією.
Згодом я став вівтарником, допомагав на месах. Наш священник, помітивши мій інтерес, дав мені підручники з теорії музики. Він також дозволив мені грати на органі. Так я почав освоювати нотну грамоту та гру на інструменті. З 10 років я ще й почав грати на трубі в місцевому духовому оркестрі, що допомогло мені глибше пізнати музику.
У 12 років ви вже грали в місцевій церкві в Дулі. Чи усвідомлювали ви тоді, що хочете присвятити своє життя органу?
У тому віці я навіть не знав, що професія музиканта чи органіста взагалі існує. Мені просто подобалося грати, і я хотів вступити до музичної школи. Але найближча школа була за годину їзди автобусом, а я був ще надто малим, тож мама не дозволила. Лише у 16 років я зрозумів, що бути професійним музикантом – це реальний шлях. Тоді я вступив до спеціальної академії в Антверпені, щоб готуватися до консерваторії.
Ви навчалися в Антверпенській академії образотворчих мистецтв та Королівській консерваторії. Розкажіть про цей досвід. На яких дисциплінах зосереджуються органісти?
Перше знайомство з Академією стало для мене шоком: мені довелося складати вступний іспит без жодної попередньої музичної освіти. Був іспит із теорії, музичного диктанту, історії музики та, звісно, гри на органі. Про теорію я знав мало, бо вивчав лише те, що було потрібно для практичної гри. Проте викладач органа попросив мене спробувати читання з листа, і в мене це непогано вийшло. Школа вирішила дати мені шанс, хоча й довелося повернутися на рік назад – із четвертого класу в третій. Проте за чотири роки в Академії я зробив стрімкий прогрес: отримав першу премію з нотної грамоти на рівні консерваторії, що згодом дозволило мені пропустити ці заняття у консерваторії.
Академія була вимогливою – до звичайного шкільного розкладу додавалося багато музичних дисциплін: історія музики, сольфеджіо, гармонія, спеціальність, другий інструмент, хор, постановка голосу. А потім – поїздка автобусом до села і заняття вдома. На щастя, дві години в дорозі щодня були ідеальним часом для вивчення історії музики та сольфеджіо.
У консерваторії фокус звузився винятково на музичних предметах: гармонія, контрапункт, камерна музика, спеціальність, хор, історія музики, музичний аналіз, дослідження виконавства, органобудування... Завдяки успіхам в Академії я зміг пропустити перший рік консерваторії і склав магістерський іспит через чотири роки навчання замість п'яти.
Ви були учнем Станіслава Дерімакера, а згодом стали його наступником в Антверпенському соборі. Бути п'ятим органістом собору з такою багатою історією – це престиж чи виклик? Чи ви відчуваєте присутність попередників, коли сідаєте за інструмент?
Для мене це найвища посада, про яку може мріяти органіст чи не у всьому світі. Звісно, є й інші славетні собори – Нотр-Дам у Парижі, Берлінський собор, Вестмінстерське абатство. Але жоден із них не має двох таких цінних органів, як наш в Антверпені. До того ж я єдиний офіційний органіст, тож сам ухвалюю рішення щодо репертуару та розвитку нашого музичного департаменту. У нашому соборі панує чудова атмосфера, я працюю з чудовим колективом.
Звісно, на такій посаді потрібно мати здорові амбіції. Зокрема, пам'ятати, що на концертах у світі ви представляєте свій собор, своє місто і навіть країну. Я відчуваю велику відповідальність, продовжуючи справу тих, хто грав тут до мене. Не забуваю і про те, що великий орган 1891 року відкривав сам Шарль-Марі Відор. Я усвідомлюю, що маю берегти цю традицію і передати її майбутнім поколінням.
Як ви оцінюєте роль органіста в сучасному суспільстві, де культура стає все більш інтерактивною та доступною?
Порівнюючи життя органіста з життям звичайного музиканта, я бачу велику перевагу: ми виступаємо в місцях, куди іншим музикантам потрапити важко. У більшості країн Європи, Азії чи Америки органи є в церквах навіть у найменших селах. І дуже часто органні концерти – це єдині культурні події в регіоні. Так ви опиняєтеся в місцях, куди ніколи б не поїхали як турист. У цьому я вбачаю величезну місію органістів – нести культуру та музику навіть у найвіддаленіші куточки світу.
Онлайн-світ, звісно, дає можливості для просування культури, але несе і небезпеку її поверховості. Головне – не забувати про зміст та живе виконання. Орган особливо залежить від акустики та атмосфери того залу чи церкви, для якої він був створений.
Як ви ставитеся до переходу від «традиції» до «сучасності»?
Як музиканти, ми не можемо існувати без традицій та спадщини великих композиторів минулого. З іншого боку, ми повинні адаптувати їх до сучасного світу. Велика проблема останніх 20–30 років у тому, що виконавці надто зосереджуються на виконанні музики «саме так, як хотів композитор». Але не варто забувати, що такої тенденції ніколи раніше не існувало. У XIX столітті Баха грали на інструментах того часу, в манері, до якої звикла тогочасна публіка. Зараз же ми намагаємося грати Баха для аудиторії часів Баха, якої, звісно, вже не існує.
Ви вже зауважили, що в Антверпені ви маєте два органи в соборі, тож граєте на різних типах органів – романтичному і класичному. Як перемикаєтеся між ними? Які технічні прийоми чи секрети використовуєте для адаптації?
Органіст має вміти грати будь-яку музику на будь-якому інструменті. Я проти вузької спеціалізації. В усі епохи створено стільки геніальної музики, що вибір безмежний. Звісно, ми адаптуємо виконання до конкретного інструмента. Я підходжу до цього дуже серйозно: граю Баха в різних редакціях. Навіть один і той самий твір можу інтерпретувати по-різному, змінюючи аплікатуру, артикуляцію, темп, залежно від можливостей органа. Це означає, що для різних виступів у мене можуть бути різні ноти.
Ви багато гастролюєте. Наскільки важливо для вас виступати на різних інструментах у різних країнах?
Кожен орган унікальний і має власний характер, тому для органіста важливо пізнати якомога більше інструментів. Найкращі з них «підказують», як потрібно грати. Деякі доводиться підкорювати, але в будь-якому разі ви завжди чогось вчитеся. Найбільший комплімент для мене – коли після концерту люди кажуть, що ніколи не чули орган таким, як сьогодні.
Чи є місця, які ви ще хочете відвідати або де хочете виступити?
Іноді атмосфера місця надихає більше, ніж сам інструмент, і це робить концерт особливим. Пригадую виступ на острові в Норвегії: мені довелося пересісти на два пороми, щоб дістатися туди. Там жило лише кілька сотень людей, церква була вщент заповнена, а за консоллю перед очима відкривався краєвид на море. Я навіть не пам'ятаю сам інструмент. Такий досвід іноді цінніший, аніж виступ у найпрестижніших залах великих міст. Мені подобається дивуватися, відкриваючи для себе невідомі куточки світу.
Подорож до країни, де триває війна, потребує сміливості. Що для вас означає цей візит до Львова?
Передусім, я вважаю, що музиканти мають відповідальність. Ми можемо боротися за справедливість навіть через мистецтво. Своєю поїздкою до Львова я хочу висловити солідарність із народом України. Моя мета – подарувати вам частку нашої європейської органної культури, а з іншого боку – вивчити вашу. Культурний обмін надзвичайно важливий. Він доводить, що насправді нас більше об'єднує, ніж розділяє.
Партнер проєкту Культура – blago – технологічна компанія, яка створює середовище для комплексно якісного життя в місті. Компанія працює з усіма сферами міського середовища і через технології робить міста сучасними, комфортними та зручними для життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Ваша підтримка України під час війни дуже важлива. Ми з теплотою згадуємо ваш концерт у Львівському органному залі разом із вокалісткою Анастасією Старосельською. Наскільки я розумію, саме вона відкрила для вас українську музику. Тепер у вашому репертуарі твори Барвінського, Сильвестрова, Луньова. Що ви думаєте про творчість українських композиторів?
Дійсно, багато про українську музику я дізнався саме від Анастасії. Вважаю, що українська культура занадто довго залишалася в тіні й була недооціненою. Багато українських композиторів легко можуть стати в один ряд із великими європейськими майстрами. Існує дивовижний український репертуар романтичного періоду, а також багато цікавих сучасних творів.
Я дуже радий, що Богдана Фроляк погодилася написати нову ораторію для хору та оркестру для Антверпенського собору – за мотивами чотирьох картин Пітера Пауля Рубенса. Прем'єра відбудеться наступного року.
Щодо органа Львівського органного залу – це дуже універсальний і якісний інструмент. Він чудово звучить у цій залі й дає органісту повну свободу самовираження.
Розкажіть про програму вашого концерту 1 липня. Чому ви обрали саме ці твори?
Я вирішив підготувати класичну програму: Бах, Ліст, Франк... Але також хотів провести паралелі з ситуацією в Україні. «Героїчна п’єса» (Pièce héroïque) Франка була написана під впливом франко-німецької війни 1870 року. Я додав до неї спеціальну музичну вставку у фіналі, що символізує перемогу України, аби зробити цей твір XIX століття актуальним сьогодні.
А фінал «Дев'ятої симфонії» Бетховена в аранжуванні Едуара Батіста я обрав, щоб привітати Україну на шляху до Європейського Союзу, адже це музика нашого європейського гімну. Тож цей концерт – це своєрідний погляд у майбутнє України: перемога у війні та приєднання до Європи.