Давнє, невідомо ще з яких часів гасло «не треба розколювати суспільство за принципом історії, мови, світогляду» фактично не діяло в Україні ніколи, тим більше воно не актуальне і у часі повномасштабної війни з рашистським монстром. Черговим «розколювачем суспільства» виступив соціологічний центр КМІС у своєму найсвіжішому опитуванні на тему «Ставлення українців до діяльності ОУН-УПА». Так от – лише 43% українців вважає нині діяльність цієї організації позитивною. І це без тимчасово окупованих територій, і ми можемо лишень здогадуватися, яким би був цей відсоток разом із цими територіями. Якщо решта 57% має або негативне ставлення до ОУН-УПА або цій решті не до снаги з цим питанням визначитися, то можемо впевнено констатувати, що більшість українців не має наразі позитивного ставлення до цих героїчних визвольних рухів нашого народу.
Якщо ми з вами вигадаємо такий собі «маркер ватництва» чи «коефіцієнт ватництва», то в минулі роки ним безумовно було ставлення українців до входження в структури ЄС і НАТО, утім вже сьогодні, коли за ЄС 90%, а за НАТО 73%, це питання, як би це не звучало дивно, вже не є показником ватництва чи неватництва. Насправді це величезне досягнення, про яке ще рік тому не можна було навіть і мріяти, утім ми нарешті дожилися до того, що ані НАТО, ані ЄС вже не є показниками проукраїнськості чи антиукраїнськості, і навіть не треба пояснювати чому.
А як же нам тепер виявити ватництво в наших лавах? Ось ці фактично нікчемні 43% позитивного ставлення до ОУН-УПА і менше половини (49,6%) позитивного ставлення до діяльності Степана Бандери і є цим «маркером ватництва» на сьогодні, бо не доходить чомусь до ватних мізків мільйонів і мільйонів наших громадян історична роль тих, хто фактично підготував для нас Незалежність України. З того самого опитування фонду «Демініціативи» імені Ілька Кучеріва можемо навести ще одну цифру, яка просто приголомшує дебільністю майже половини нашого населення: за засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму нині виступає лише 58,8% респондентів. Так путін же хоче відновити СРСР, то чого ж ця майже половина нашого населення не кидається рашистам в обійми? Дуже дивно, і це, ще раз підкреслимо, цифри без майже 20% тимчасово окупованих територій.
Коефіцієнт ватництва на тимчасово непідконтрольних Україні територіях логічно мав би бути трохи вищий, аніж на підконтрольних, хоча і в середині непідконтрольних територій він, імовірно, різний. Якщо взяти, наприклад, окуповану Луганщину, то в її слобожанській частині: Сватове, Покровське, Старобільськ, Білолуцьк і все, що навколо цих міст, проукраїнські настрої завжди були доволі істотними, натомість в самому Луганську, Алчевську чи Краснодоні, тобто у промислових шахтарських районах, переважали настрої проросійські. Та що нам тут вигадувати – візьмімо будь-які електоральні симпатії будь-яких минулих виборів і все ясно побачимо. Також і в окупованих сільськогосподарських районах Херсонської і Запорізької областей, де переважає українське фермерство, проукраїнські настрої набагато потужніші, аніж у містах.
Пригадую, приблизно за місяць до 24 лютого заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз, у якого є багато інсайдерів киримли (кримських татар), що 2014 року виїхали з Криму і тимчасово оселилися в Генічеську, Скадовську, Мелітополі, Херсоні, застерігав щодо потужних проросійських, навіть і відверто колаборантських настроїв у цих містах. Тоді мені чомусь здавалося, що він трохи перебільшує, і тут вкотре переконуєшся, що варто прислуховуватися до мудрих людей.
Загалом, якщо взяті зі стелі цифри нещодавніх псевдореферендумів про входження захоплених рашистами українських територій до рашки – 96-98% неймовірно завищені, то цифри, припустимо, 3-5% будуть явно заниженими. Якими ж є ці цифри насправді, можемо лишень здогадуватися, утім краще не здогадуватись. Згадаємо всі ці останні тридцять років рашистської пропаганди і дані опитувань, починаючи з 1990-х і 2000-х років про те, що більш, аніж третина Донбасу завше дивилась винятково російське телебачення. Та що й казати не лише про одурених українців, а й про той істотний прошарок (фактично декілька мільйонів) «панаєхавшого» людського мотлоху з диких азійських глибин на благодатні українські землі за понад триста років панування росії, особливо в часи совка. Тому що тут дивуватися, коли вони радо вітають своїх «асвабадітєлєй».
Схоже до думки Ахтема Чийгоза, мене спочатку дуже здивувала думка і одного з найбільш яскравих проукраїнських політиків, нині майора ЗСУ, який від лютого воює на передовій, Ігора Лапіна. Він заявив, що елдеенерівці, тобто наші громадяни, мобілізовані кацапами в Донецькій і Луганській областях, воюють проти України набагато завзятіше, аніж самі кацапи. Але коли мені це підтвердили наші вояки з передової, яких я знаю особисто, сумнівів не залишилося. Також мої знайомі вояки неодноразово розповідали, що значна частина населення прифронтових, підконтрольних Україні міст і селищ, так скажімо, Сходу нашої держави, м’яко кажучи, не дуже палають любов’ю до української національної ідеї.
На підтвердження цього, українська поліція розпочала майже 4 тисячі (це дані за серпень) кримінальних проваджень за фактами колабораціонізму, шпигунства та диверсійної діяльності, причому з них у Луганській області 1 тисяча 145, в Запорізькій 636, Київській 300, в Херсонській та Тернопільській трохи більше 200. І справжньою родзинкою виглядає зовсім свіже затримання записного ватника – директора «Мотор Січі» В’ячеслава Богуслаєва за підозрою у державній зраді.
Але, чесно кажучи, навіть зважаючи на такі цифри і ту значну кількість знищених українськими партизанами колаборантів на тимчасово окупованих територіях, зрадництво наших громадян все ж не справляє і не буде справляти хоч якогось істотного впливу на хід війни, бо ураганна лавина національного спротиву, героїзм нашого війська, наших волонтерів, відданість майже всього українського народу ідеї перемоги над рашизмом такі потужні, що просто розчавлять тих нікчемних колаборантських щурів, які плентаються під ногами, заважаючи знищувати рашистських окупантів.
Трохи інша справа з політичним ватництвом, яке, як виглядає, доволі спритно уникнуло тої долі, на яку заслуговує. Приблизно за вісім місяців до повномасштабного вторгнення росії в Україну «слуга народу» Микита Потураєв, політик дуже далекий від українського радикального націоналізму, та й і від будь-якого націоналізму взагалі, на одному з телевізійних ток-шоу заявив, що в разі такого вторгнення фракцію ОПЗЖ треба буде розстріляти. За декілька днів він повторив цю думку з трибуни Верховної Ради.Тоді така ідея здавалася доволі реалістичною і обґрунтованою, ну а що логічно роблять зі зрадниками, які завше з усіх інформаційних прасок кликали в Україну рускій мір, а ось він прийшов, вбиваючи невинних людей і нищачи все, що тільки можливо?
Але зараз після всього, що сталося, така ідея стала чомусь непривабливою. Номінально заборонили аж 12 антиукраїнських партій, в тому числі опезежопівців і шаріїстів, утім фактично найчільніші проросійські політики, перевзувшись під час повітряної тривоги, й надалі залишаються біля керма чи то корита. Ну що, кажуть робити, наприклад, з Вадимом Новинським, який пожертвував на ЗСУ 7 мільйонів доларів? І що ти вдієш зі зрадниками, в яких до біса грошей, в країні, де панує кланово-олігархічна система?
Купа не просто ватників, а навіжених ватників і надалі займають ключові позиції в комітетах Верховної Ради: шуфрич очолює комітет зі свободи слова, німченко, волошин, королевська, льовочкіна, іоффе сидять на керівних посадах в різних інших комітетах. І безумовно всі вони, дочекавшись перемоги українського народу над рашизмом, знову будуть панувати у своїй політичній ніші, бо в нас же демократія. І на них спрагло чекає їхній рідний електорат – 41,5% (див. вище), тобто ті наші громадяни, які не засуджують СРСР як комуністичний тоталітарний режим. Може таки мав рацію Микита Потураєв, якого дарма не послухали?
Окрім політики, варто хоча б коротко оглянути, як почуває себе вже на дев’ятому місяці повномасштабної війни ватництво медійне. А почувається воно пречудово, діючи за принципом «скачи враже, як пан каже». Ще недавні адепти рускава міра вже сьогодні – палкі українські патріоти. Наприклад, «клікуша пабєдабєсія» з Інтера Анастасія Даугуле зі сумним і співчутливим обличчям розповідає у марафоні «Єдині новини», як дістають понівечені тіла мирних українців з-під завалів зруйнованих рашистами будівель.
Колишні інформаційні посіпаки Медведчука – Василь Голованов, Тигран Мартиросян, Наташа Влащенко, Тетяна Гончарова прекрасно прижилися хто в «Єдиних новинах», хто в різноманітних ютубових каналах. Тепер вони дуже проукраїнські, але, кажуть, що і скабєєва, і соловйов, і інші подібні, якщо завалиться режим путіна, будуть бити себе в груди і клястися, що вони жертви путінської деспотії і насправді дуже люблять Україну, Європу і навіть Америку. Вочевидь, будь-яка журналістика за давністю таки переважає найдавнішу професію.
Якщо ми сьогодні будемо вважати російську мову одним із маркерів ватництва, якщо й не головним, утім доволі істотним, то, напевно, не помилимось, і дуже прикро, що в українському ютубі останнім часом розвелася купа нових кацапомовних каналів, а українських катма. Та й старі провідні ютубери зовсім відбилися від рук і пустилися берега, у більшості балакаючи «на апщєпанятнам»: Олексій Гончаренко, Тарас Березовець, Олексій Арестович, Олег Жданов і ще багато інших. Контент, звісно, там проукраїнській, але дехто вже починає виколупувати і ватних експертів на кшталт Вадима Карасьова. Так що тенденція в ютубі наразі не дуже обнадійлива.
І на останок невеликий, але дуже показовий штришок діяльності кацапського патріархату, який теж доволі спритно перевзувся і б’є себе в груди, що він ні в чому не винен. На Закарпатті не пустили до церкви УПЦ МП людей із труною відспівати загиблого на війні українського героя. Загалом же недобите ватництво в Україні насправді вже не може істотно впливати на хід війни з рашизмом, але нам усім треба начуватися, що робити з цим ватництвом після перемоги, коли воно безумовно знову піднесе голову, аби українці вкотре не наступили на ті ж самі граблі.