У період Австро-Угорської імперії, коли українці виборювали своє право на власну ідентичність, створення культурних інституцій було тією можливістю зберегти і популяризувати рідну культуру, історію та спадщину. Народні доми по всій Галичині виконували саме таку місію. Інтелігенція там мала умови для розвитку і творчості. У Львові народний дім заснували у 1849 році і це був один з найперших і найважливіших закладів, який відіграв дуже важливу роль у розвитку освіти, науки, культури та музейництва. У Львівському історичному музеї на площі Ринок, 24 відкрили виставку, присвячену 175-літтю заснування Народного дому у Львові.
Будівництво Народного дому у Львові на теперішній вул. Театральній, 22 завершили у 1864 році. Раніше на цій дільниці стояв монастир тринітаріїв, згодом працювала бібліотека Львівського університету, але споруду понищили під час подій «Весни народів» 1848 року. Австрійська влада передала ділянку українській громаді, а цісар Франц Йосиф особисто заклав перший камінь будівництва. Зверху чотириповерхового будинку був лев – герб ЗУНР. Згодом саме у Народному домі проголосять Західноукраїнську народну республіку. Окрім політичної діяльності, діячі відкрили там українську гімназію, театр, бібліотеку, музей та офіси громадських організацій.
Станом на 1905 рік у Львові існувало лише три публічні українські музеї – Народного дому, Ставропігійського інституту та Наукового товариства імені Шевченка. Директор Львівського історичного музею Роман Чмелик наголошує, що Український народний дім був однією з основних і найперших інституцій, які об’єднали українців в період формування національної самосвідомості.
«Здебільшого це були греко-католицькі священники, на яких трималося національне відродження, становлення українців в Галичині в XIX столітті. Це були Петрушевич, Шараневич, які взялися активно формувати збірки, збирати пам’ятки, які мали б засвідчити нашу окремішність, національну ідентичність. В Австро-Угорщині кожен з народів працював над розвитком власної у майбутньому державності», – зазначив директор музею.
Окрім матеріалів про історію становлення інституції та побудови самої установи Народного дому на виставці можна дізнатися невідому історію Народного дому – його збірки та колекції. Деякі унікальні речі експонуються вперше. Народному дому вдалося зібрати надзвичайно велику колекцію, яка налічувала близько 150 тис. найрізноманітніших пам’яток та експонатів: археологія, нумізматика, стародруки, малярство, архівні матеріали.
Величезна бібліотека Народного дому представлена пам’ятками з колекції Антона Петрушевича.
«У 1885 році відомий історик та археолог подарував свою величезну збірку рукописних видань творів мистецтва, археологічних предметів у фонди музею Народного дому. Є дуже багато підтверджень того, що після закриття у 1939 році Народного дому уся його збірка потрапила в бібліотеку Стефаника. Однак під час досліджень нам вдалось дослідити, що у нашій збірці музею також зберігаються його твори. Зокрема це Євангеліє XVII століття, тріодь цвітна з особистими підписами Петрушевича, які засвідчуть про те, що вони входили в його музейну колекцію», – наголошує кураторка виставки Оксана Куциняк.
Археологічна збірка Народного дому представлена експонатом, який першим вписали в інвентарну книгу музею. Відтиск на папері з церкви у Крилосі експонується вперше. Всього у збірці Львівського історичного музею є вісім таких відтисків, виконані Антоном Петрушевичем та Ізидором Шараневичем ще в 1882 та 1885 роках. Вони є надзвичайно цінним джерелом в історії дослідження Галича. Інвентарні книги та архівні документи знайшли і опрацювали у фондах Державного архіву Львівської області.
У період існування Народного дому активно розвивали й український театр. На виставці презентують костюм Марії Заньковецької, яка працювала у цьому театрі і багато гастролювала з ним. Вперше експонується афіша театру «Руська бесіда», пролог першої вистави театру. Саме трупа «Руської бесіди» у п’єсі «Сонце руїни» виконала легендарну нині пісню «Ой у лузі червона калина».
Після 1939 року радянська влада відкрила в Українському народному домі Будинок Червоної армії. У роки німецької окупації там працювало Центрального бюро німецького народу, а «червоні визволителі» знову перетворили його на Будинок офіцерів. Цю фунцію будівля виконує і досі.