Ситуація з постом про Гітлера, який з’явився на Фейсбук-сторінці депутатки Львівської міськради і разом тим заступниці директора школи з виховної роботи, піднімає багато питань. Зокрема, як так вийшло, що заступником директора стала молода особа, котра робить численні елементарні помилки в тексті державною мовою? І чи не потрапила вона до міської ради виключно заради того, щоб у фракції з’явилося симпатичне жіноче обличчя? Але на ці питання хай відповідають освітяни та депутати. Мені цікавіше поміркувати про Гітлера і його сприйняття в націоналістичному середовищі.
Так, офіційно націоналісти кажуть, що Сталін і Гітлер – однакові вороги, проти яких боровся український визвольний рух. Але при цьому на маршах вшанування героїв цього руху зазвичай можна зустріти організації, члени яких люблять «зарядити» кричалку «Зіґ гайль, Рудольф Ґесс, Гітлерюґенд, СС!» І побратими не шарахаються від них, хоча здавалося б: хлопці і дівчата відверто пропагують ворогів визвольного руху. Для порівняння, уявіть що сталося б, якби це була кричалка про Берію, комсомол і НКВД.
Річ у тім, що основним ворогом в націоналістичному середовищі був і є Сталін, Радянський Союз, Росія. Ще євреї і меншою мірою поляки. Далі йдуть угорці, до яких ставлення вже краще: вони воювали на боці Гітлера, та й ОУН і УПА вели з угорськими діячами переговори. Ставлення до румунських союзників скоріше зневажливе. Хоча в 1949 році УПА здійснила рейд румунською територією – і обійшлося без масових вбивств (як у випадку поляків), хоча влада Румунії перед війною повністю відмовляла українцям у праві бути українцями. Забули і пробачили.
А що з Гітлером? Мій особистий досвід перебування в націоналістичному середовищі підказує, що до нього тут ставляться досить толерантно. Так, про це не скажуть публічно. Але в дружньому колі націоналісти переважно згодні: Гітлер все правильно робив, особливо з євреями. Лише от не захотів дати українцям державу, як дав її хорватам і словакам. Дав би державу – мільйонна українська армія допомогла б Гітлеру здобути Москву і збудувати новий лад у Європі. Власне, про такий намір і заявлено в бандерівському Акті 30 червня 1941 року.
Тому Гітлер, звісно, негідник – вдарив ножем у спину своєму потенційному союзнику. Але, мовляв, «свій», ідеологічно-правильний негідник, котрий не побоявся застосувати силу, щоб навести порядок, приструнити всіх цих євреїв, лібералів, соціалістів та іншу антинаціональну сволоту. Тому з точки зору пересічного націоналіста між фразами «Гітлер – велика людина» і «Гітлер – злочинець» немає конфлікту: велика людина в плані ставлення до ворогів нації, злочинець в плані ставлення до своїх українських ідеологічних побратимів.
Але повторю: такі думки – це для внутрішнього кола спілкування. Назовні найбільшим проявом симпатії до гітлерівської сторони у Другій Світовій є культ дивізії Ваффен-СС «Галичина». Тут вже навіть «респектабельний» керівник інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович захищає колег з ідеології, заявляючи, що ніде в світі Ваффен-СС, на відміну від СС, не визнані злочинними організаціями. Цікаво, як поставився б пан В’ятрович до параду на честь стрілецьких дивізій НКВД? Адже ніде в світі стрілецькі дивізії НКВД, на відміну від НКВД... Гадаю, відповідь очевидна.
Окремо зауважу, що прекрасно розумію мотивацію багатьох добровольців дивізії «Галичина», які не були нацистами, а хотіли лише отримати зброю і вишкіл для майбутньої боротьби за вільну Україну. Але, скажімо, оспівані Олесем Гончаром ополченці також не за Голодомор і ГУЛАГ йшли до бою – в їхньому розумінні. Чи відбудеться в центрі Києва виставка реконструкторів у одностроях тодішньої Червоної Армії? Чи підтримає таку виставку УІНП і фракція ВО «Свобода» у Київській міській раді? І як ВО «Свобода» потрактує свого київського депутата, котрий (або котра) водитиме підпопічних школярів фотографуватися в червоноармійських одностроях?
Не варто вдавати, буцімто Гітлера і Сталіна в націоналістичному середовищі сприймають як однакових ворогів. Не варто робити вигляд, що такий світогляд в тій чи іншій формі не популяризується у суспільстві. І не варто сподіватися, що це все призведе до зміцнення української державності у контексті сучасної Європи. Розчарування політиків Заходу в Україні стосується на лише корупції на рівні Президента і уряду, решта суспільства також бере в цьому участь. І якщо Україна далі втрачатиме міжнародну підтримку, перетворюючись на джерело дешевої робочої сили без жодних перспектив і надій на відновлення територіальної цілісності – в цьому буде заслуга і тих, хто любить покрасуватися у центрі міста в одностроях гітлерівської дивізії та похвалити фюрера на своїй сторінці у Фейсбуці.