Російський диверсант-контрактник Віктор Агєєв, якого близько місяця тому взяли у полон в Луганській області українські бійці, після зустрічі 22 липня зі своєю матір'ю в СІЗО міста Старобільська заявив: «Я проти України не воюю. Просто захищав мирних громадян від ЗСУ».
Брехливість цієї заяви очевидна. Вона чітко засвідчила, що затриманий на території суверенної України зі зброєю в руках російський військовослужбовець не тільки не усвідомив своєї провини, але й фактично продовжує диверсійну діяльність – у вигляді поширення явної дезінформації та кремлівської пропаганди.
На відеороликах і фотознімках, що поширили в ці дні багато ЗМІ, терорист буквально млів поруч зі своєю матір'ю, він виглядав здоровим, ситим і, здається, не особливо переживав через те, що з ним сталося. Дивлячись на ці милі кадри, я мимоволі думав про тих, хто зараз перебуває в полоні у російсько-терористичних банд на Донбасі й у катівнях російських «правоохоронних» органів.
Тут і справді є над чим замислитися. Адже доля багатьох українців, які потрапили до рук російських силовиків, складалася зовсім по-іншому. Досить згадати історію громадянина України Євгена Панова, якого безпідставно звинувачували в організації терактів у Криму. Згідно зі заявою хлопця до Слідчого комітету РФ (стало відомо завдяки адвокатам), до нього протягом шести днів після затримання в ніч на 7 серпня 2016 року застосовувалися жорстокі тортури: били залізною трубою, підвішували за наручники...
Це далеко не єдиний випадок нелюдського, воістину «гестапівського» ставлення російських силовиків до українських громадян, що з якихось причин потрапили до катівень путінського Мордора. У серпні минулого року, наприклад, у сімферопольському СІЗО помер український громадянин Сергій Глиняник – йому не надали медичної допомоги. Навесні поточного року в ростовському слідчому ізоляторі помер 19-річний український політв'язень Артур Панов. За даними російського видання «Фонтанка», колишній активний учасник Революції гідності й доброволець АТО помер в неволі через серцеву недостатність.
Раніше також повідомлялося, що український політв'язень Станіслав Клих отримав важке захворювання головного мозку після жорстоких тортур у в'язниці російського міста Грозного. Таких прикладів чимало.
Все це в корені відрізняється від того, який «прийом» з боку України був наданий терористові Агєєву. Йому швидко дозволили зустрітися з родичкою, яку пустили до України з порушенням правил, без закордонного паспорта. На зустріч були допущені журналісти, внаслідок чого особа, яка прибула до України вбивати її громадян, отримала можливість зображати зі себе невинну жертву і схиляти громадську думку на свій бік.
Зрозуміло, я далекий від думки, що українські силовики повинні ставитися до затриманих з яких-небудь причин росіян з тим же варварством, з яким російські силовики ставляться до затриманих українців. Тим більше, якщо мова йде про військовополонених. Міжнародне законодавство вимагає, щоб до військовополонених і прирівняних до них осіб не застосовувалися жодні фізичні або моральні тортури, загрози та знущання. У цьому плані щодо бойовика Агєєва українська сторона виконує всі міжнародні зобов'язання. Водночас цей випадок засвідчив, що різниця між тим, як «зустрічають» затриманих українців в Росії і росіян в Україні, настільки величезна, що цілком доречно прозвучали питання відомої української активістки і блогерки Лізи Богуцької: «У Росію що, впускають всіх мам наших полонених і засуджених? Причому ось так, під телекамери?.. Ну, до чого цей цирк? Великодушність показати?».
Але хто влаштував «цирк»? Можливо, ми б ніколи про це не дізналися, якби не спецкор московської «Нової газети» Павло Канигін, котрий супроводжував матір Агєєва під час її поїздки до України. В одному з перших своїх репортажів зі Старобільська російський репортер повідомив: «Переговори про зустріч матері єфрейтора Агєєва зі сином почалися відразу ж після публікації на сайті “Нової газети” звернення до президента України. Світлана Агєєва просила Петра Порошенка посприяти в особистому побаченні з сином. Того ж дня на мене вийшли представники адміністрації Порошенка і повідомили, що рішення про побачення солдата з матір'ю ухвалено».
Зверніть увагу: «того ж дня». Яку небачену оперативність продемонструвала Адміністрація президента України! Щойно на сайті мало кому відомої в Україні газети країни-агресора з'явилося звернення до пана Порошенка, як тут же було дано «зелене світло» і на зазначену зустріч, і на все інше... Ясно, що без першої особи держави жоден чиновник не пішов би на таку «самодіяльність».
Чому Порошенко так «розшаркався» перед російським диверсантом? У ЗМІ висловлювалася версія, що так якісь українські стратеги «збільшують ціну» бранця Агєєва. Мовляв, надалі його можна буде вигідно обміняти на українських політв'язнів, котрі мордуються в російських в'язницях.
Мені б дуже хотілося, щоб ця версія збулася, але... Такі питання в Росії вирішує особисто Путін. Але ж, як відомо, головний кремлівський бандит практично ніколи не погоджується на чужі сценарії. Тим часом щодо Агєєва з Росії в Україну до зазначеної зустрічі не надходило жодних офіційних звернень. Була лише погрозлива заява деяких чиновників: мовляв, ми захищатимемо законні права співвітчизника.
Суворо в правовому руслі варто діяти й українській владі. Ретельне розслідування, суд, вирок, пропозиція про обмін...
Без усього цього ті поблажки, які були зроблені диверсанту Агєєву, виглядають не просто безглуздо, а навіть дещо дикувато. Важко собі уявити, наприклад, щоб до німця чи радянського солдата, котрий потрапив в полон під час Другої світової війни, влада Радянського Союзу чи Німеччини допустила б родичів і журналістів. Але ж зараз – практично аналогічна ситуація: Росія веде проти України неоголошену війну, майже кожен день від російської зброї гинуть і отримують каліцтва українські громадяни.
Своєю спонтанною «добротою», яка межує з поблажливістю до терористів, своїми односторонніми діями Адміністрація президента України може не тільки не допомогти справі обміну полоненого Агєєва на захоплених Росією українців, а й навіть нашкодити. Адже, якщо всі його слова потраплятимуть до ЗМІ, то дуже скоро може з'ясуватися, що він не представляє жодного інтересу для російських спецслужб. Якщо це трапиться, гріш ціна буде такому «обмінному товару»...
Бажання окремих чиновників «показати великодушність» може дорого обійтися Україні ще й тому, що такі акції подають неправдиві сигнали потенційним диверсантам. Хтось поручиться, що Кремль надалі не посилатиме своїх військовослужбовців в Україну під виглядом «відпускників», «добровольців» або просто «заблукальців»? Я б не поспішав. Деескалації напруженості на Донбасі не спостерігається, навпаки, місія ОБСЄ на Донбасі й інші міжнародні спостерігачі в ці дні відзначають: обстановка на лінії зіткнення знову загострена. Режим припинення вогню постійно порушується. Статистика обстрілів з боку бойовиків засвідчує, що вони не отримували наказу від Кремля про складання зброї.
У цих умовах надання захопленим диверсантам можливостей для поширення кремлівської пропаганди («Просто захищав мирних громадян від ЗСУ») виглядає неймовірною дурістю з боку влади країни, проти якої ці диверсанти орудують зі зброєю в руках.
Судячи зі ЗМІ та соцмереж, такі «подарунки» для російських бойовиків, котрі потрапили в полон, викликають осуд багатьох українських громадян. Такі непродумані акції ще більше віддаляють основну масу українців від центральної влади країни.
Втім, серед росіян теж знайшлися ті, хто не зрозумів, чому з військового злочинця Порошенко і Ко стали раптом «ліпити» таку собі цяцю, котру варто пожаліти й облагодіяти милостями, що виходять за рамки КПК України та міжнародних норм про ставлення до військовополонених. Так, відомий російський історик і публіцист Павло Шехтман днями писав: «Про Агєєва... Він підписав контракт, який обіцяв йому 38 тисяч в місяць. Він вигідно влаштувався, хлопці. Якщо при цьому він не розуміє, що не можна вигідно влаштовуватися за рахунок інших людей (тобто тих людей, яких він поїхав вбивати), то його слід ізолювати від суспільства на максимально довгий термін, а я б і взагалі розстріляв не здригнувшись, бо невиліковний і безнадійний».
Щодо «розстріляти» – це, звичайно, емоції. Але будемо сподіватися, суд буде суворим та неупередженим, і те, що російський диверсант заслужив, йому виплатять сповна.
Залишається нез'ясованим питання, чому АП влаштувала цей «цирк». Та ж блогерка Богуцька зробила таке припущення: «Чи це не СБУ на прохання колег з ФСБ постаралися?» Якщо справа стоїть саме так, то все ще набагато гірше, ніж може здатися на перший погляд.