Доки герой Бекбаметова під час кіношного сну розривається між 2-ма образами крутих папіків, а російські телеканали добивають останні шурупи в голови своїх зазомбованих родичів, Україна шукає себе.
Принаймні, робить вигляд? Образ? Погляд?
Росія знайшла себе в Чечні, а тепер і в Грузії. Вона побачила в кавказькому дзеркалі все, що й хотіла там побачити - накачану напалмом матушку-Росію. Пофіг, що це відображення є не реальною картинкою, а російским уявним. Але воно віддзеркалено та озвучено в ЗМІ - і значить реально існує. Уявне існує. Тим більше, що в дзеркалі все виглядає більшим, кращим, прикольнішим, як сказав один культурний герой.
Немає тільки симетричної закоханості, як це було у протистоянні академіка Курчатова і доктора Стренджлава. Немає гонки озброєнь та паралельного освоєння космосу Штатами і Совком. Америка страждає без свого дзеркального партнера і тому змушена набивати руку на москітосах типу віртуального Бен Ладена, Саддама з собачкою чи Балкан на десерт. У випадку падіння рейтингу будь-якого піндосного прєзіка можна замутити війну в Албанії з суїцидально-цнотливою Кірстен Данст в ролі 2-го плану і всьо - чікі-пікі.
В Росії ситуація ще гірша. Їй також не вистає любви - без тормозів, в гарящєй ізбє, на коні. Вона вимушена перебиватись лише Чечньою (2-ва рази), Грузією і шось там легенсько фліртувати з Сєвою та його 100-ма Полінами. А так хочеться забабахати якусь ракетку в якусь забиту Оклахому. І щоб ехо розійшлось екватором разів так двадцять. Оце буде любить па-русскі.
Але повертаючись, любі друзі, до України та безсмертних заповітів великого Лакана, варто зазначити, що усі ці війни - то уявне, як і заяви про поділ країни та громадянську війну на російських та українських телеканалах. Відволікання уваги. Димова завіса. І у всьому винна нафта, яка в прекрасному майбутньому може стати лайк міраж. У всьому винна економіка. І саме тому істерії щодо ймовірного нападу Росії на Україну можна прографічтити наше гнівне слово «ганьба». Занадто багато російського бізнесу процвітає в Україні. Росіяни будуть плакати, побачивши в прицілі банк Лужкова на площі Ринок. А що говорити про звитяжний бандерівський край, про славну курортну зону - місто-герой Трускавець, де русскагаварящіх - зімой і лєтом - аднім цвєтом.
Тому інформашки про рос-укр війну - це для мальчішек і дєвчьонок, а также їх радітєлєй, тобто телевізорів. Телевізор - друг людини, а телебачення (згідно фільму Трюффо «451 за Фаренгейтом») - його єдина сім'я.
Отож, віражуючи на терени омитої дощами, зацілованої вітрами і оспіваної солов'ями України, заглянемо у світле дзеркальце і прострочимо усю правду.
Національна ідея українського дзеркала, як така, відсутня. Цей невиразний об'єкт українського жадання ще знаходиться в тавтологічності своєї прикметниковості. Телебачення запропонувало українцям ідентифікуватись з Бандерою і Лєніним, але після табачного перекуру зупинилось на далекому та нейтральному Ярославі Мудрому. Україна розбудовує свій лайф з епізодів чужих фільмів, як це робить герой «Wanted», або з прочитаних книжок, як це робить героїня «Спокути», і все це - особливо небезпечно.
Що ж таке тоді Україна? 5 сантиметрів на глобусі? Співочий голос в дзеркалі не побачиш. Україна - це Чорнобиль, мафія, Клички, Андрій Шевченко, «Динамо» (Київ) і олімпійські медалі в Пекіні? В цій заполітизованій країні такі штучки не канають. Дзеркальний щит Майдану піднятий на медузу-кучмузу рапідно розбився, розкришився і розвіявся.
Україна не захотіла ідентифікувати себе з козлами Януковича і пішла під бджолине крило Ющенка. Істерія (в буквальному перекладі) Ющенка всіх задовбала і на горизонтах вже маякує розкоса коса Тимошенко. Усе як пророкував Нострадамус, Глоба і менші пророки.
В процесі тотальної глобалізації і дегуманізації незабаром доведеться обіцяти грошову нагороду тому, хто розшукає українські сліди в темному царстві кока-коли і макдональдсу.
Усе йде до того, що Україна ніколи не зможе енджойнутись чарівним етапом нарцисизму. Заволодіти своїм дзеркальним відображенням. Уже зараз можна спостерігати пародоксальну тенденцію зникнення останніх харизматиків (хоч якихось) украполітики - Ющенка, Тимошенко і Януковича, на зміну яким привалить покоління безфейсних офіс-менеджерів, типу планктонних героїв Бекбаметова. Хоча, може тоді в Україні забудуть про політику?
Тепер, в контексі всього вищенаписаного, безсмертне прохання великого Тараса пом'янути його у вольній та новій сім'ї, інакше, як антиутопічним стьобом не назвеш, що з огляду на його розвинуті пророчі функції і технології - уявним точно не поіменуєш.
Бо як сказав один мудрець - істина в луні. А яке ехо залишить по собі Україна і чиєю реплікою вона стане, то залежить від Вас шановні глядачі та вся широкоформатна родино.
І не дай Боже, Вам жити на хвилях рекламного слогану: «Здесь продаются и оббиваются гробы простые и крашеные, также, отдаются напрокат и починяются старые» з безсмертного твору АЕС Пушкіна «Гробовщик». Вже тоді краще записатись в Nero і спалитись в сонці Гоа.
Всьо. Кінець історії. Billie Holiday «Please Don't Talk About Me When I'm Gone» (www.youtube.com/watch?v=_PqtQbJR02g&feature=related)
Фото зі сайту www.kinomania.ru