З 30 вересня до 30 жовтня в Центрі зустрічі культур в Любліні (Centrum Spotkania Kultur w Lublinie) триватиме масштабна презентація сучасного українського мистецтва – трієнале «Український зріз: ПереТворення», що поєднує різні жанри мистецтва: малярство, скульптуру, інсталяцію, перформанс...
Сергій Григорян
До проекту ввійшли кілька десятків робіт і молодих, і знаних митців з усієї України. «Український зріз: ПереТворення» – III трієнале українського сучасного мистецтва було презентоване у рамах програми «Вроцлав-Львів: Європейська Столиця Культури Вроцлав» у квітні 2016 року.
У Львові своєрідною репрезентацією став проект «Частини Тіла» у рамках «Тижня Актуального Мистецтва» у вересні. У Любліні проект складатиметься із двох частин – експозиції «Український зріз: ПереТворення» та програми українського перформансу. Проект відбиває актуальний стан мистецтва в Україні та намагається показати українське мистецтво перед обличчям війни та змін.
Володимир Кауфман
Про це ZAXID.NET попросив розповісти куратора проекту, відомого львівського художника Володимира Кауфмана.
Що означає тема цьогорічного «Українського зрізу»?
Зазвичай ми запрошуємо художників з різних регіонів. Цього разу ми дбали насамперед не про демократично-географічний принцип. Основною ціллю цього разу було знайти роботи, які нас цікавлять. Тобто, у нас є тема проекту «ПереТворення» і нас цікавить, скажімо, зміна (або не-зміна) свідомості художника після Майдану. Ми хотіли подивитись, наскільки ситуація в країні вплинула на свідомість художників. Саме це дослідження свідомості стало наскрізною темою.
Роман Мінін, Андрій Сагайдаковський
Ми пропонували брати участь у виставці не художникам, а їхнім проектам. Тут вже йдеться не про географію, а про ідеологію. І не йдеться про букет зірок. Бо участь беруть і дуже відомі художники, і такі, які взагалі нікому не відомі. Тобто діапазон дуже широкий.
Тобто цьогорічний «Зріз» є кураторським проектом, а не презентація сучасного українського мистецтва.
Чому?
Тому що загалом українське сучасне мистецтво за останні роки достатньо широко презентується в Європі. Крім того, можливість його презентувати зростає дуже активно. Я думаю пора вже структурувати та аналізувати те що відбувається у нашому сучасному мистецтві.
Ви взяли тему війни, кризи. Які основні трактування, підтеми, можна виділити?
Для нас, як для кураторів, кілька підтем було дуже важливих. І одна з них – це тема землі у дуже широкому розумінні. Як ґрунт, як площина, як поверхня, як простір, як те, що під небом, як те, що над водою, як те, що країна, як те, що держава, як те, що вітчизна. Тобто вона має дуже багато прочитань в творах художників.
Наталка Шимін
Якщо уважно придивитись, то там у нас є дуже багато відео, в яких земля присутня в абсолютно несподіваних трансформаціях. Те, що у нас повідтинали, чи намагаються відрізати, крадуть, забирають, ставить перед художником запитання: «а що це для мене? Чи це територія, чи це моя вітчизна, чи це моя батьківщина?».
Також цікавою була тема пропаганди. Є кілька цікавих проектів. Наскільки ідеологія може впливати на свідомість людини, щоб її навертати до тої чи іншої ідеї і наскільки поняття пропаганди може бути зброєю, яка впливає на свідомість звичайного обивателя? Я думаю, що ці дві теми є дуже цікавими. Поза тим багато проектів не є настільки плакатно-прочитуваними.
Володимир Стецькович
На виставці є проекти художники, які безпосередньо брали участь в бойових діях. Чи є щось принципово інше у них в підході до теми?
Чи відбулось із ними це перетворення? Ми навмисно взяли в проект людей, які маловідомі, які ніколи не вважали себе художниками. Для нас самих це експеримент. Для людей на війні креатив в екстремальній ситуації є захисною реакцією.
Микола Малишко
Тобто, здавалося б, коли ти на війні, у тебе є одна проблема: зберегти життя. А тут виявляється, що мистецтво є захисною реакцією. Це було для мене особисто дуже дивним відкриттям. Виходять з того надзвичайно цікаві проекти. В людини міняється уявлення про звичайні буденні речі, вона зовсім інакше на це дивиться. Тобто екстрим спонукає людину творити, як виявилось.
Фото: МО «Дзиґа», Катерина Сліпченко