28 листопада, на тлі неабиякого соціального і політичного напруження в країні, у Клубі шанувальників Галичини обговорювали протистояння майже столітньої давнини – українсько-польську війну 1918-1919рр.
Щоправда, мова йшла не про витоки, перебіг і наслідки війни, а лише про географію та особливості бойових сутичок у межах Львова. Розповідав Михайло Слободянюк – полковник у відставці Збройних сил України, член Українського геральдичного товариства.
Під час загострення політичного конфлікту між русинами та поляками у 1918 році Львів не був чітко поділений на два табори, які воювали між собою. Натомість виникли зони підтримки, зумовлені етнічним походженням їх мешканців.
Центр підтримки поляків сформували жителі району Новий Світ із головною віссю вздовж теперішньої вулиці Степана Бандери. Тут мешкала польська еліта - чиновники, викладачі, підприємці.
Українці у Львові не займали помітного суспільного становища. Більшість мешкала у бідних передмістях, які й стали основним джерелом людських і матеріальних ресурсів.
Єврейська частина міської громади підтримувала нейтралітет. Хоч часом терези переважували на бік українців, адже їхні права пригноблювали подібним чином.
Батярський Замарстинів значною мірою був заселений поляками, які підтримували свою сторону таємно: за світла вирішували буденні клопоти, а звечора брались до підпільної війни.
Військових сил обох сторін у Львові було небагато. В наукових дослідженнях поширена інформація про залучення на стороні українців 19-ого полку стрільців, казарми якого розмістились на сучасній вулиці Іллі Мечникова, та 15-ого полку піхоти, чиї казарми знаходились у двох місцях – на вулицях Шота Руставелі та Миколи Лисенка. А ще - вартового і поліцейського батальйонів та двох штурм-батальйонів. Останнє є малоймовірним, адже інші вірогідні джерела засвідчують присутність двох батальйонів резервістів-рекрутів, призначених для поповнення австро-угорських полків на італійському фронті. Після перших пострілів ці військові підрозділи покинули місто.
Також важливо знати різницю у австрійській термінології між полком та його ерзацом. 15-ий полк піхоти у листопаді 1918 року воював в Італії, тоді як у Львові перебував піхотний ерзац-полк – запасна частина, до якої входили один чи два батальйони резервістів для поповнення втрат і невелика група старшин, більшість із яких наприкінці війни проходила реабілітаційний період після поранення. Через певні періоди офіцерів та резервістів відправляли воювати, їх місця займали новоприбулі. Очевидним стає той факт, що бойових підрозділів у Львові майже не було.
В ніч на перше листопада українські військові відібрали зброю у резервістів і вигнали їх. У випадках опору садили під арешт. Але таких ефективних вояків було дуже мало - від двох до двох з половиною тисяч осіб, що згодом зіграло негативну роль при захопленні ключових пунктів міста. Головною перевагою українців став ефект несподіванки, адже поляки довший час не зауважували їх амбіцій, а австрійцям було вже байдуже.
Український військовий штаб розмістився у Народному Домі, серед знайомих стін і доброзичливого оточення. Центр польського спротиву був розташований у школі ім. Генріка Сенкевича. Додатково функціонувала ціла мережа інших осередків, що пояснювалось панівним становищем поляків у шкільному та академічному середовищах.
Група ветеранів біля пункту польського опору у школі ім. Генрика Сенкевича.
Фото зроблене у 1928 році
Після захоплення влади українцями для поляків стратегічного значення набув контроль головного вокзалу, який відкривав можливість для отримання допомоги із польської території. Спершу перевага була на стороні українців, але змінити ситуацію не склало великих труднощів. Стрільці не мали достатньо фахового керівництва, і показали себе у бою не з найкращого боку. Ключову роль у захопленні відіграли працівники залізниці, більшість яких були поляками.
Ділянка біля вокзалу на куті сучасних вулиць Городоцької і Чернівецької, спалена росіянами при відступі у 1915 році.
Головний вокзал у 1918 році
Ще одним важливим об’єктом був Галицький сейм, сучасний головний корпус університету ім. І. Франка. Зайнятий українцями, згодом витримав неодноразові наступи поляків з боку парку Костюшка та сучасної вулиці Листопадового Чину. Польський фронт, беручи початок від опорного пункту в управлінні залізниці, пролягав десь посередині парку. Українці розмістились зовсім поруч - у будівлі палацу Агенора Голуховського.
Управління залізниці
Будівля палацу Агенора Голуховського справа від управління залізниці
Цікавим винаходом поляків став панцерник «Кресовець», складений у тутешній вагоноремонтній майстерні. Увінчаний американським прапором і гербом орла, він здійснив єдиний рейд від управління залізниці в напрямку сейму. Біля палацу Голуховського одразу потрапив під обстріл, де з’ясувалось, що броня заслабка і від куль не захищає. Пораненому екіпажу пощастило утекти заднім ходом.
Польський панцерник
Перший і єдиний бій перед палацом Голуховського
Третьою найважливішою ділянкою фронту була пошта. Як і сейм, спочатку будівлю захопили українці. Незабаром полякам вдалось витіснити їх, учинивши підпал і під виглядом пожежників впустивши туди бойовиків. Тогочасний воєнізований комплекс будівель пошти і духовної семінарії (тепер - географічний факультет університету ім. Ів. Франка) із входами з вулиць Коперника, Словацького та Дорошенка у історичних джерелах отримав назву «редути Пілсудського».
Вулиця Дорошенка дуже щільно прострілювалась, адже поляки та українці почергово зайняли будинки. У спогадах одного з польських бійців є опис, як на одному із балконів він здійснював обстріл, накритий кількома перинами, від яких відскакували гранати сусідів. Вулиця Коперника теж була на прицілі в українців, які розташувались на Цитаделі та в Оссолінеумі. У сховищі бібліотеки на книгах стояли кулемети, що згодом здійняло хвилю обурення в поляків.
Поляки опинились в оточенні. Щоб забезпечити себе їжею, вони перекинули до протилежного будинку шнур, по якому отримували торбинки з харчами. І попри всі старання, українцям так і не вдалось прострелити цю систему.
Головна пошта: кут Словацького-Дорошенка
Головна пошта: кут Коперника-Словацького
Найбільш гарячий бойовий відрізок вулиці Дорошенка 1918 року і сьогодні
Попереду - вулиця Дорошенка. Аптека й досі тут
Вагомою різницею між поляками та українцями стало залучення цивільного населення. Поляки не гребували допомогою і студентства, і жіноцтва, які не знали і не шанували кодексу правил, яких дотримувались у війську. Тож неодноразово українці отримували постріли в спину. У спогадах описано випадок, коли перед українцями на дорозі упав десятирічний хлопчик, а коли ті зупинились, з вікон одразу почався обстріл і на додачу почав стріляти ще й хлопчисько. Керівництво ж українських вояків навідріз від такої тактики відмовилось, аргументуючи рішення тим, що війна – справа винятково військових.
Часто зустрічаємо в історичних виданнях тогочасні світлини із кулеметом на ратуші, стежею на площі Адама Міцкевича. Нещодавні дослідження Ореста Круковського, старшого наукового співробіника відділу визвольної боротьби України Львівського історичного музею, засвідчили, що ці фото – постановочні, замовлені Іваном Боберським.
Польки-добровольці. Фото зроблене уже після закінчення боїв.
Основною частиною Цитаделі, з якої українці контролювали територію, стала вежа над вулицею Вітовського. Попри існуючу у польських виданнях версію про здобуття цієї ділянки, насправді Цитадель встояла аж до відступу українців 22 листопада. Натомість поляки розмістили кулемет на вежі костелу Св. Марії Магдалини, який в недовгому часі українці з оборонної вежі збили пострілом гармати. Також польською стороною була захоплена австрійська жандармерія – будівля на куті вулиць Коперника і Бандери, зліва від головного входу виросла величезна барикада. Тут розміщувались австрійські казарми і склад, тому було вдосталь одягу та зброї. Сутички тут були запеклими, але жодна з сторін не змогла просунутись далі.
Австрійська жандармерія
Найбільш героїчною ділянкою боїв стали касарні (казарми) Фердинанда, розташовані трохи вище церкви Св. Анни по вулиці Городоцькій. В казармах надійно засіли українці, поляки ж з усіх сторін безуспішно намагались їх звідти вижити. Найкращою позицією для обстрілу виявилось подвір’я церкви Св. Юра: українці не відповідали пострілами у напрямку свого храму.
Казарми Фердинанда, фото з боку вулиці Городоцької
Ще один відрізок фронту пролягав від кута вулиць Шевченка і Клепарівської аж до сучасного пожежно-технічного училища. Тамтешні польські бійці, які осіли на вершечку гори Страченців за Краківським ринком, називали себе «страченцями», а на рукаві носили нашивку із білим черепом на чорному тлі. Основні сутички відбулись біля заводу газового обладнання і на вулиці Під Дубом з боку Замарстинова, але на позиції ворогуючих сторін не вплинули.
Черговим осередком польського опору стала добре обгороджена австрійська школа кадетів, що у 1918 році вже не використовувалась за призначенням. Сьогодні це Академія сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного по вулиці Гвардійській, а її непробивні цегляні мури поступились місцем тонким металевим прутам. Українці штурмували укріплення кілька разів: з боку Персенківки, Стрийського парку і через парк ім. Б. Хмельницького з Цитаделі. Але ці шляхи були важкопрохідними, підтримки артилерії бракувало, тож кадетська школа залишилась за поляками.
Відступивши, український 15-ий полк піхоти осів у своїй казармі на вулиці Шота Руставелі. Поляки ж зайняли сусідню будівлю жіночої гімназії і гору Святого Яцка, звідки продовжили обстріл. Зупинив їх загін українців, підкравшись з тилу гори.
З місцем осідку українського 19-го стрілецького полку пов’язаний найбільш гіркий епізод українсько-польської війни - сутичка з орлятами. На Личакові масштабних боїв не було, але юні добровольці заблокували українські казарми на вулиці Мечникова, обстрілюючи їх із кладовища. Українці змушені були відповісти пострілами.
Австрійська школа кадетів
Торець кадетської школи із пробитою огорожею
Жіноча гімназія, кут вулиць Шота Руставелі та Волоської
Останній пункт на мапі військових сутичок 1918-го року - українська барикада на вулиці Івана Франка, метою якої було втримати територію від поляків, чиє підкріплення надходило з уже згадуваного Нового Світу.
Барикада українців біля будинку №66 по вулиці Івана Франка
21 листопада залізницею з Познані прибула підмога полякам. Обійшовши Львів довкола, вони вступили в місто з боку вулиці Зеленої, тоді – на Погулянку. Українське командування зробило висновок, що військо в оточенні, тож полковник Гнат Стефанів віддав наказ про відступ і попри обґрунтовані заперечення вояків, свого рішення не змінив. Згодом було здійснено кілька підступів, але Львів українцям у цій війні здобути так і не вдалося.