У четвер, 10 вересня, у Львівському органному залі звучатимуть вишукані романси трьома мовами у виконанні солістки Одеської Національної опери Наталії Степаняк.
12 маленьких «опер»
Вечір романсів Роберта Шумана, Ріхарда Штрауса, Габріеля Форе, Клода Дебюссі, Франсіса Пуленка, Мирослава Скорика стане справжнім подарунком для любителів камерної музики. Співатиме львів’янка Наталія Степаняк, акомпонуватиме їй Ірина Кірчанова. Ірина відома львівська піаністка, концертмейстерка, учасниця багатьох камерних ансамблів.
Наталія минулого сезону дебютувала як солістка Одеської Національної опери в постановці «Травіати» Джузеппе Верді. Випускниця Віденського університету музики, яка виступала на таких сценах, як «Концертхаус» у Відні, «Музікферайн» у Граці, «Брукнерхаус» в Лінці, «Одеон театр» в місті Зальцбург, «Моцартгаус» у Відні. Була запрошеною оперною зіркою для відкриття «Українського Балу» в австрійській столиці.
10 вересня вона спробує себе у нестандартному амплуа камерної співачки. Говоримо з Наталією про те, що романс це маленька опера, про перехід між стилями, епохами та мовами та про те, чому європейцям тяжко співати українську музику.
Як виникла ідея цього концерту?
Я дуже хотіла заспівати цей концерт, вимріювала його. Ця програма визрівала не один рік. У Віденському університеті музики на випускний магістерський екзамен мені потрібно було підготувати 14 романсів і 6 арій. При цьому можна було брати максимум три романси одного композитора і максимум три однією мовою. Я вчила романси українською, англійською, німецькою, французькою, італійською і навіть болгарською, бо моя викладачка була з Болгарії і відкрила для мене ще й їхню народну та камерну музику. Разом ми, не один місяць шукали романси, які відображають мене. І я зрозуміла, наскільки камерна музика багатогранна.
Кожен романс це маленька довершена опера. Тут є зав’язка, розвиток історії, кульмінація та розв'язка. Дуже важливо для виконавця знайти те зернятко, яке має прорости до пшенички, поки звучить музика. Для мене співати 12 «опер» (а саме стільки романсів у програмі) в одному концерті це виклик. Весь час інший посил, інша історія, яку потрібно проживати.
Дійсно, твори у програмі дуже різнохарактерні, з різних країн, епох, стилів.
Так і є. Треба миттєво перелаштовуватися. Починаємо з австрійської музики, для якої характерна своя артикуляція, своя вимова. Шуман це чиста романтика, все грає кольорами. Після цього йде Штраус, що характерний австрійською грацією на зламі силів. Тоді переходимо до імпресіонізму та Дебюссі, в якого кожна нота ніби виблискує, а далі до пулєнкового шансону, моя вічна любов.
І нарешті Україна, я одразу знала, що це буде Скорик. Його музика ніби дихає Україною та її щирими емоціями. Це мій низький уклін маестро за всю його творчість, я вдячна Богу, що мала можливість жити в один час із легендою!
Назви творів у програмі, ніби, вибудовуються в якусь історію кохання: «Ніч», «Ранок», "Серенада", «Після сну», «Прекрасний вечір», «Шляхи кохання», «Три весільні пісні».
Це досить цікаво, але вийшло само собою. Коли я побачила, як воно складається, то подумала: «Хм, є таки вищий замисел у цьому».
Ця музика дуже гарно комбінується між собою. Насправді, я обирала твори схожі за тематикою. Романси, під які можна розслабитись і надихнутись, можливо, зізнатись собі у своїх пристрастях.
Скажу по секрету, у мене в планах записати диск із цією програмою. Це буде моя перша збірка. Для мене вона буде особливою, адже з першої ноти дихатиме коханням.
Говорити не співати
Зустрічала таку думку, що німецька мова з її великою кількістю приголосних дещо груба для пісень про кохання. Але у тебе дуже ніжна вимова німецькою. Як ти досягаєш такого ефекту?
Це австрійська вимова. Вона дійсно є м’якшою, бо австрійці протягують голосні. Це дає ефект злагодженості. Ти не чуєш, як приголосні переливаються в голосні, але, звичайно, кінець фрази має бути чіткий.
Працюючи з оперними коучами у Відні, я зрозуміла, що вимова при розмові та при співі дуже відрізняється. Це ціла наука. Треба співати так, щоб не зламати лінію дихання, але щоб було зрозуміло кожне слово. Тут є свої правила і секрети.
Не лише німецька є складною для співу. Французька також! Оці відкриті та закриті «е», їхні приголосні, які треба обережно і вміло вимовляти. Поширеною є думка, що італійською співати легше. Люди просто вводять себе в оману! Правильна італійська вимова настільки ж важка, як і німецька. Можна співати італійською так, що ні один італієць не зрозуміє твої слова. Розкрити секрет: правильність видобування голосних і приголосних під час співу дає вокалісту 50 відсотків гарної техніки загалом.
До речі, українською ми теж не співаємо так, як говоримо.
О так. Українською співати найважче. Складність слов’янських мов у тому, що звук будується глибоко в горлі. Італійська, французька, німецька будуються спереду. Саме тому при співі надзвичайно важливо знайти близьку позицію при вимові будь якої мови, української також. Мені було важко перебудуватися і зрозуміти, як видобувати звук, як знайти ту чи іншу букву, як сформувати її, і взагалі говорити без акценту. Для мене це була вища математика. Цьому ми присвятили п’ять років у Відні, і я вважаю, що цього мають навчати молодих співаків із початку навчання, паралельно з уроками вокалу!
Глибина емоцій
Як вам працюється з Іриною Кірчановою?
Супер. Вже на першій репетиції ми повністю пройшли всю програму, що буває далеко не завжди. У нас склався такий творчий тандем, вона відчула мене, на інтуїтивному рівні.
Ірина гратиме кілька речей сольно, ніби вводячи нас у різні стилі та епохи: «Мрії» Дебюссі та Прелюдію №4 Барвінського.
У вашому концерті є кілька творів, де оповідання йде від імені чоловіка. Як ти налаштовуєшся на оповідь героя, не героїні?
Чоловічі та жіночі емоції відрізняються. Чоловік зовсім по-іншому передасть почуття кохання, вірності. Мені здається, потрібно співати з внутрішнім спокоєм, але з неймовірною любов’ю, як у «Посвяті» Шумана.
У цих романсах практично немає відкритої драматики, але є речі які неможливо заспівати меланхолійно. Наприклад, у третьому куплеті романсу «День пам’яті померлих» Ріхарда Штрауса герой промовляє: «Один день у році є вільний від смерті. Прийди до мого серця, щоб ми знову могли бути разом». Для мене дуже важливо показати слухачам, як серце може заколотитися від кількох фраз.
«Чого являєшся мені у сні?» також чоловічий романс. Мирослав Скорик написав його на вірш Івана Франка, що має автобіографічні мотиви. Тут кохання зображене вже зовсім інакше, ніби розливається море. Романс поглинає тебе всю. Це музика відчаю. Тут точно є зав’язка, розвиток і розв’язка. Герой проживає всі стадії втрати і доходить до прийняття. І все це за 4 хвилини музики. Символічно, що романс починається в мінорі, а закінчується в мажорі, символізуючи внутрішню злагоду. Це дуже складний і красивий романс, який вартує, щоб його чули частіше.
Скорика я взяла в цю програму не просто так. Я надзвичайно любила і поважала його як композитора і професіонала, як Людину з великої літери. Дуже хочу, щоб люди і надалі відчували, яку глибину вкладав він у свої твори.
Його «Три весільні пісні» важливі своїм глибинним сенсом. Здається, в них мова йде про радісну подію весілля. Але це весілля у часи війни. «Три весільні пісні» написані на на народні слова, і, як ми бачимо, тема актуальна протягом століть. Для нас сьогоднішніх особливо, бо війна в Україні триває вже шість років. І не одна наречена втратила коханого, а мати сина.
Дуже цінним, як на мене, є коли українську музику не виносять окремо, роблячи програми на кшталт «Українські композитори», а вписують у загальноєвропейський культурний контекст.
Абсолютно згідна. Українська камерна музика є надзвичайно красивою і багатогранною. Тому мені особливо приємно співати її у завершальному блоці. У цьому концерті ми пройдемося від ХІХ і до ХХІ століття, побачимо, як писали про любов у різні часи та в різних країнах. І твори Скорика якнайкраще покажуть, чим відрізняється українська камерна музика від тої ж французької чи німецької. Щоб її співати, треба повністю відкрити свою душу! Європейці часто ставлять таку невеличку грань між тим що вони можуть дати слухачеві, і що не можуть. Саме тому їм важко виконувати нашу музику. Вони часто кажуть, що вона їх поглинає.
Загалом можна сказати, що ваш концерт щось більше ніж просто приємне проведення часу.
Попри те, що музика легка, вона змушує прожити, задуматися, відкрити в собі такий замочок, який, можливо, ти і не готовий був відкривати. Кожен номер по-своєму торкається до глибини серця. Я би дуже хотіла, щоб кожен слухач, вийшовши із зали, наспівував мелодії Пулєнка в ритмі вальсу, а в душі відкрив запитання, на які час знайти відповідь.
Концерт буде проводитися з дотриманням карантинних вимог. Але, як на мене, дуже важливо, що у нас є можливість відвідувати живі імпрези. З живим виконанням ніщо не може зрівнятися.
Сто відсотків! Карантинні заходи важливі, адже кількість хворих у нас не зменшується. Але надзвичайно важливо в цей час не втрачати себе. В цьому інтернет-житті, які ми змушені були вести довгий час, кожен заходить у свій кокон, до цього звикаєш. Та саме зустрічі, розмови, концерти, подорожі повертають нас до життя, наповнюють та надихають на нові звершення.
Фото надані Наталію Степаняк та Львівським органним залом