Європейський простір необхідно українським елітам як з економічних та бізнесових міркувань, так і для входження в європейські елітні клуби.

«Українська влада продовжує балансувати в логіці багатовекторності, намагаючись вмонтуватися в європейський ринок і при цьому залишитися ціннісно й політично в пострадянському просторі», - пише в своїй статті для ZN.UA директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

«Останні зарубіжні візити українського президента ... що простежуються розбіжності в розумінні цілей та завдань інтеграції по-європейськи і по-українськи. У Польщі президент Віктор Янукович відкрито говорив про угоду про асоціацію між Україною та ЄС як про свободу торгівлі, обміну послугами, руху капіталів і робочої сили. Тобто президент бачить європейську інтеграцію як економічну, а не як політичну. Українська еліта зацікавлена у виході на європейські ринки, але не в інтеграції в європейські правові та політичні структури. Пізніше міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, відзначаючи ці розбіжності, заявив, що не можна отримати привілеї вільної торгівлі з ЄС, не поділяючи європейських цінностей», - йдеться в статті.

Крім того, не надто цікавий для української еліти і євразійський проект.

«Фактично, Росія ідеєю ЄврАзЕС взяла курс на створення класичного типу імперії, коли метрополія концентрує на себе всі можливі ресурси своїх колоній. Але українська верхівка після 20 років „самостійної“ експлуатації трофеїв незалежності навряд чи готова погодитися на російське домінування й новий переділ ресурсів і стати замість власників управителями вже російської власності на своїй території», - йдеться в статті.

Сьогодні європейські структури для правлячого класу стають своєрідною парасолькою, під якою можна сховатися від повернення «головного демона» пострадянського простору - Володимира Путіна. «Саме цим можна пояснити останні вимоги України про формальне закріплення перспективи приєднання до ЄС. Україна вже неодноразово відгороджувалася від Митного союзу, прикриваючись формальним членством у СОТ», - зазначає директор Інституту глобальних стратегій.

«З одного боку, Європа не готова прийняти Україну, зокрема й через обмеження політичних свобод, а з іншого - Україні також не вигідна повноцінна інтеграція, яка передбачає, зокрема, економічну й політичну лібералізацію, а вигідно отримати окремі преференції, що закріплюють внутрішні політекономічні неофеодальні привілеї пануючої еліти. Європейський союз демократій означає відмову від пострадянських автократизму, персоналізму, дирижизму. Саме від елітного й верхівкового характеру влади правляча еліта поки що не готова відмовитися», - пише В. Карасьов.

«Верхівкова, елітно-неофеодальна природа української державності продовжує задавати формат напівінтеграції і напіввекторності, блокувати повноцінне вбудовування країни у глобальний контекст», - констатує автор.

«В економічному плані правлячий клас і олігархи вже інтегровані в Європу - там їхні банківські рахунки, нерухомість, у Європі живе, отримує освіту і медичні послуги їхнє сімейно-кланове оточення. Інакше кажучи, йдеться про олігархічний, елітний варіант інтеграції. А ось питання інтеграції знизу, а не згори, інтеграції народів, а не еліт влада намагається оминати», - відзначає автор.