Кілька днів тому я відправив через Facebook лист голові Комітету з охорони здоров'я Верховної Ради України Ользі Богомолець. У ньому закликав представницю прославленої династії медичних діячів боротися за широку доступність для українських громадян кваліфікованої медичної допомоги.
Справи з цим у країні складаються аж ніяк не блискуче. Хоча в Основному Законі України досі існує положення, згідно з яким у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно (ст. 49), в житті ця конституційна норма нерідко порушується. Це стосується і високотехнологічних хірургічних операцій, і лікування цілої низки «звичайних», добре вивчених захворювань.
В умовах України, яка з ВВП на душу населення займає одне з останніх місць у світі, все це спричиняє «відкладання» мільйонами людей візитів до лікарів. Через це країну буквально захльостує вал хронічної захворюваності. Найнаочніше це видно на прикладі підростаючого покоління. Так, 2012 року тодішній голова Державної служби молоді та спорту Равіль Сафіуллін на прес-конференції розповідав, що за попереднє десятиліття захворюваність дітей шкільного віку зросла на понад чверть. «Якщо у перших класах налічується понад 30% дітей, котрі мають хронічні захворювання, то... до дев'ятого – до 64%», – повідомив чиновник. У нинішніх умовах, обтяжених війною на Донбасі, ситуація не покращилася. Все це вкрай згубно впливає на тривалість життя українців.
Але повернемося до згаданого звернення. Пані Богомолець відповіла на нього. Вона дала мені свій мейл і запропонувала писати їй, «якщо щось потрібно». Я відразу скористався можливістю отримати інформацію з перших вуст. Поспішити змусило повідомлення у ЗМІ під промовистим заголовком «Лікування у лікарнях і поліклініках України стане платним».
Повідомлення, звісно, не втішило. Особливо насторожило те, що у ньому фігурував заступник голови того ж комітету ВРУ Олег Мусій. Раніше цей депутат і медичний діяч намагався нав'язати українцям закон, згідно з яким, якщо хтось загине, то без згоди його родичів можна взяти органи загиблого для трансплантації. Не кращим чином політик проявив себе і на посаді міністра охорони здоров'я. Цього ж разу, повідавши про можливу зміну статусу медустанов і лікарів, Мусій заявив, що одні лікувальні заклади охорони здоров'я будуть заробляти більше, а інші – менше. «І той, що більше заробив, – підкреслив нардеп, – матиме можливість, наприклад, оновити свою техніку або підвищити зарплату, або найняти кращого фахівця, який буде приносити більший прибуток».
Звучить красиво. Але чи буде все це працювати у реальному житті й в умовах повальної корупції? Де гарантія, що зароблені на хворих людях гроші начальники медустанов використовують для придбання нового обладнання, а не нових особистих машин або заміських вілл? У Росії, яка ось точно так само починала «реформувати» медичну галузь, мені довелося спостерігати, як медчиновники дуже швидко обростали найдорожчою нерухомістю, починали відправляти своїх дітей вчитися за кордон... Чому хтось думає, що українські чиновники – чесніші? Та й за рахунок чого кращий лікар буде приносити медустанові більше прибутку? Приймати більше людей за робочу зміну він навряд чи зможе. Значить, зростання прибутку відбуватиметься лише за рахунок вищої плати. Так можуть початися нескінченні перегони цін. Апетит адже приходить під час їжі; перетворені на підрядників лікарі будуть обчищати кишені людей ретельніше за газових спекулянтів.
Пам'ятаючи про пропозицію Ольги Богомолець, я попросив її прокоментувати ці розмірковування Мусія і закликав почати в Україні широку інформаційну кампанію за збереження доступної медичної допомоги. А у відповідь – тиша... Я нагадав депутатці про свій запиті. Facebook вказав, що нагадування «переглянуто». Але ніхто навіть жодною літерою не дав зрозуміти, що збирається відповідати.
Тоді я зайшов на сайт Верховної Ради. У розділі «законотворчість» став уважніше вивчати законопроекти, на які посилався Мусій. Боже праведний! Виявляється, група законодавців на чолі з Богомолець готує українцям такий «медичний» сюрприз, порівняно з яким «трансплантаційна» ініціатива Мусія може здатися квіточками.
Наведу лише один коментар із документа під назвою «Висновок на проект Закону України "Про організацію медичного обслуговування населення в Україні"», підготовленого Головним експертно-науковим управлінням (ГЕНУ). Експерти, зокрема, звернули увагу на новий термін, що фігурує в законопроектах: «медична послуга». Автори документа наголошують на тому, що медпослуга має вартість. Звідси – лише півкроку до офіційного запровадження в Україні платної медицини. Не випадково експерти ГЕНУ написали: «Зі змісту цитованого вище визначення терміну випливає платний характер медичних послуг, з чим навряд чи можна погодитися, оскільки платність не може вважатися визначальною ознакою медичної послуги. Адже не всі медичні послуги є платними. Крім того, на думку Головного управління, такий підхід не узгоджується з Конституцією України, згідно з якою медична допомога у державних та комунальних закладах охорони здоров’я надається безоплатно».
Але нинішнім «реформаторам», очевидно, наплювати на чинну Конституцію України. Їм, схоже, важливо якомога швидше почати легітимно збирати з хворих людей гроші. При цьому обіцяне медичне страхування законодавці чомусь відкладають на невизначений термін. Судячи з усього, десь у «верхах» вирішили перевести існуючу нині в Україні охорону здоров'я на приватні рейки.
Передбачаю, що дехто може скептично посміхнутися: мовляв, соціалізм закінчився, пора переходити до капіталізму. А ніхто й не проти... Ось тільки чому можновладці прагнуть впровадити платну медичну допомогу явочним порядком, без узгодження з народом? Охорона здоров'я – НЕ медицина як така, а її соціальна функція. Охорона здоров'я є невід'ємною функцією суспільства. Тільки гармонійне поєднання двох цих начал, як показує досвід успішних країн світу, дозволяє досягти балансу, при якому і витрати на утримання вітчизняної медицини будуть оптимальними, і громадяни загалом будуть нею задоволені, і показники здоров'я нації почнуть зростати.
Судячи із засобів масової інформації, в Україні зазначеного поєднання і на гадці немає. Ні в суспільстві, ні у владному середовищі, ні в багатьох представників мас-медіа немає навіть у першому наближенні єдиної думки про те, в якому напрямі слід проводити реформу охорони здоров'я. Одні сподіваються на медичне страхування, але при цьому ніхто не говорить, в якому вигляді і коли воно буде реалізовано. Інші стверджують, що тільки стягнення з хворих, окрім загальних податків, грошової плати за лікування за якимось прейскурантом врятує вітчизняну медгалузь... Різноголосиця і відсутність достовірної інформації про наміри влади не дозволяють громадянам зробити свідомий вибір. Людям навіюють, що альтернативи платній медичній допомозі немає. І люди вірять цьому – або вдають, що вірять...
Але ж українцям просто дурять голови. Під модні гасла про перемогу «капіталізму» громадянам нав'язують старі, вже давно віджилі уявлення про те, як можна вибудувати систему надання медичної допомоги. Більшість розвинених країн уже давно прийшли або майже наблизилися до того, щоб надавати медичну допомогу громадянам на безоплатній основі. У низці країн навіть видають всі необхідні ліки.
Щоб було зрозуміліше, зроблю короткий екскурс в історію питання. Відповідно до класифікації, яку свого часу запропонували експерти ВООЗ, у світі умовно виділяють такі моделі охорони здоров'я. Перша – приватна, її також називають ринковою, некерованою. Функціонує здебільшого у США. Друга – система Бісмарка – являє собою соціально-страхову модель охорони здоров'я. Зародилася вона в кінці XIX століття у Німеччині й з певними змінами існує там досі, а також у Франції, Нідерландах, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Канаді та Японії. Третя – система Беверіджа – виникла в 1940-х роках у великій Британії. Це – національна (державна, держбюджетна) система охорони здоров'я, за якої медичну допомогу британцям надають здебільшого за рахунок держави, точніше, внесених податків підприємств та фізосіб. На таку модель охорони здоров'я 1971 року також перейшла Ірландія, пізніше – Данія, Португалія, Італія, Греція, Іспанія.
Зауважу, що у світовому рейтингу за якістю і доступністю медичної допомоги Іспанія, наприклад, займає одне з перших місць. Є над чим замислитися.
Звісно, що жодна з названих моделей охорони здоров'я в чистому вигляді не є ідеальною і має переваги та недоліки. Наприклад, до плюсів американської медицини можна зачислити дуже розвинений спектр медпослуг. Лікувати у США вміють, усі технологічні новинки там впроваджують «наввипередки». Але ціни в клініках «кусаються». Ситуацію трохи рятують всілякі благодійні фонди та релігійні організації, що допомагають людям, котрі потрапили у скрутне становище. Проте, за даними ЗМІ, майже 37 мільйонам американців кваліфікована медична допомога недоступна або обмежено доступна. За роки існування приватних практик багато заокеанських лікарів перетворилися в досить жадібних та цинічних особин. Світова преса не раз повідомляла про випадки, коли людям щось вирізали тільки заради отримання плати.
Американці давно вже самі зрозуміли, що їхня охорона здоров'я надмірно витратна (12-14% ВВП) і не цілком гуманна. Для згладжування її «шипів» у країні розроблено держпрограми медичного обслуговування бідних (Medicade) та пенсіонерів (Medicare). Цим займався президент Клінтон, це було однією з «фішок» передвиборної програми президента Обами. На жаль, і того, й іншого реалізувати до кінця позбавило змоги надпотужне медичне лобі, зацікавлене у збереженні статусу-кво.
На відміну від приватної медицини, система лорда Беверіджа значно менш поворотка у плані впровадження нових медичних технологій. Британці також скаржилися, що вона обмежує їхнє право на вибір лікаря та медичного закладу. Водночас ця модель має яскраво виражену орієнтацію на профілактику захворювань, оскільки лікарі зацікавлені у здоров'ї пацієнтів. Система щільно контролюється державою, вона однаково доступна для всіх громадян і більш ніж вдвічі менш затратна, ніж американська.
Варто мати на увазі, що наведена класифікація є доволі умовною. У первісному вигляді жодної з цих моделей вже ніде, крім США, не існує. Так, британці в останні роки стали ширше впроваджувати елементи медичного страхування. Соціально-страхова модель в Німеччині дуже тісно переплелася з елементами державної і приватної медицини, а в Канаді вона вже значною мірою наблизилася до державної. Кожна країна з роками підлаштовує колись апробовану систему охорони здоров'я під себе з урахуванням стану економіки, особливостей державного устрою, клімату, традицій, менталітету людей. Але треба мати на увазі, що у деяких країн на це пішло не одне десятиліття і величезна кількість грошей.
Яким шляхом піти Україні? Здавалося б, має вирішувати народ. Адже вибирати доведеться між тим, чим вважати медичну допомогу – благом суспільним (Великобританія, Канада) чи благом приватним (США). Цей вибір може визначити всю тональність суспільних відносин у країні на багато років. Переробка того, що викликатиме невдоволення людей, у майбутньому може поглинути великі ресурси. Навіщо ж піддавати країну сумнівним експериментам?
На жаль, як бачимо, в Україні теж знаходяться діячі, що за прикладом ділків віджилого минулого прагнуть нав'язати українцям систему, за якої їм доведеться двічі сплачувати за надану медичну допомогу: один раз – у вигляді податків, другий раз – під час відвідування поліклінік або перебування в лікарнях.
Мені здавалося, що Ольга Богомолець не просуватиме таку систему. Інформацію про своє звернення до неї з вище зазначеним проханням розмістив у Facebook. У коментарях одна з друзів написала: «Дуже непроста жінка, а неприємна вона мені тим, що мої родичі 4 роки тому зверталися у її клініку, так там консультація була 500 грн, а лікування взагалі по кишені лише бандитам! Хіба так люблять свій народ?».
У відповідь я поспівчував і написав, мовляв, думаю, що пані Богомолець, виходець із династії прославлених медичних і суспільних діячів України, ніколи не зазіхне на таке апробоване у багатьох розвинених країнах світу соціальне завоювання, як безкоштовна, точніше, вже передоплачена податками медична допомога для всіх категорій громадян. Але, мабуть, не врахував, що в українському політикумі дуже сильно розвинені «традиції» зради, корисливості й хитрого лобіювання особистих інтересів.