Насправді нікого не здивувало те, що UNESCO під час свого річного засідання у Севільї викреслило район Дрездена в долині Ельби зі списку своєї світової спадщини. Причиною цього стала побудова мосту Валдшльосенбрюке.
Невже дрезденський обербургомістр мав серйозну надію на те, що його поїздка до Іспанії, де він просив перекласти рішення, допоки будівництво мосту не буде завершено, посприяє примиренню з комісією UNESCO? Надто довго Організація виявляла своє терпіння, попереджала, пропонувала інші рішення. Але Саксонія [саме в цій федеральній землі Німеччини розташований Дрезден. – Z] так само вперто, завдяки своєму прем’єр-міністрові, трималася за свої плани.
І все ж за скоєний проступок було накладено відповідну штрафну санкцію. Своєю непоступливістю і рішучістю у Севільї UNESCO дало зрозуміти стороні, яка провинилася, що вона повинна врешті-решт відчути відповідальність за об'єкти, які претендують на перлини світової творчості. Але чи буде так розглядатися кожен випадок? Щодо цього виникає великий сумнів. Як охоронець спадку людства UNESCO, чи точніше його наглядовий і дорадчий орган ICOMOS, рухається дуже поволі, як колись неповороткі кораблі іспанської армади.
Візьмемо до прикладу Помпеї - об'єкт світової спадщини першого рангу. Вже роками ICOMOS нарікає на катастрофічний стан античних будівель, які стрімко руйнуються, на недостатній захист витворів мистецтва і пам'ятників, на нещадну експлуатацію і спотворення міста як атракціону для масового туризму. Помпеї вже віддавна перетворилися на карикатуру того, як в ідеалі потрібно зберігати світову культурну спадщину. Проте, інколи голосні, але частіше тихі застереження ICOMOS і UNESCO не давали жодних результатів.
UNESCO лише там проявляє свою активність, де може це собі дозволити
І коли ми почуємо голос UNESCO, висловлений проти перебудови пекінського старого міста, яке в комплексі з імператорським "Забороненим Містом" належить до світової культурної спадщини так само, як і узбережжя Рейну біля Кьольнського Дому. А щойно біля собору запланували спорудження будиночків, як зразу ж пролунали застереження UNESCO. І Кьольн - слухняний учень, як і вся Німеччина, зразу ж дав задній хід. Тому виникає підозра, що UNESCO лише там проявляє свою активність, де може це собі дозволити. Дрезден став першим німецьким містом, яке проігнорувало застереження, тож мусило заплатити за це втратою почесного статусу.
Для Саксонії і для її "Флоренції на Ельбі" та й, зрештою, і для всієї Німеччини, яка так пишалася цим містом, таке покарання стало логічним наслідком безмежної самозакоханості. Адже колись вщент зруйнований Дрезден, який своєму відродженню до барокового дива завдячує фінансовій допомозі - і національній, і міжнародній - нині перетворився на розбещене, самовпевнене і пихате місто, яке претендувало на абсолютну автономію. Тож викреслення долини Ельби зі списку світової культурної спадщини стане для Дрездена болісним, але водночас і повчальним поверненням до реальності.
Утім, для UNESCO це доволі нікчемна перемога. Коли воно у Помпеях, Пекіні, в Ангкорі [місто в Камбоджі, стародавня столиця Кхмерської імперії в ІХ-ХV століттях. - Z] чи Вавилоні діятиме так само енергійно, як і в Саксонії, то лише тоді воно доведе, що дійсно є охоронцем світової культурної спадщини.
Автор: Дітер Бартецко [Dieter Bartetzko]
Назва оригіналу: Dresden ist kein Welterbe mehr Джерело: Frankfurter Allgemeine Zeitung,
Зреферував Любко Петренко