У останні роки перебудови і в перші роки Незалежності українські журналісти стикнулися з незвичною й доволі екзотичною для них справою згадування у новинних матеріалах християнських свят. Згадуючи будь-яке свято, київська журналістська братія споминала його лише як православне.
У середині і другій половині дев’яностих, коли я працював програмним директором на «Радіо Люкс», почувши таке, одразу телефонував до Києва на телеканал чи радіостанцію і займався просвітницькою місією: «Розумієте, пацаани і дзіффчьонкі, за Юліанським календарем святкують не лише православні, але й греко-католики». З роками київських журналістів вдалося трохи видресирувати (напевно це робив не лише я один), і вони в контексті українських релігійних свят у більшості випадків почали згадувати всує і греко-католиків, хоча й до сьогодні трапляються прикрі речі, коли, наприклад, на найбільшому інформаційному радіоканалі «Ера» не хто-небудь, а ведуча новин українка-галичанка зі Львова, за старою схемою типового і тупого журналістського невігластва згадує лише про православних.
Але що з тих журналістів візьмеш? Та коли таке робить Президент, який взявся об’єднувати Україну, це виглядає трохи дивно. Власне до самого Януковича – претензій жодних, це пацан прагматичний, не переймається «опіумом для народу» і правильно робить, згадати лишень, яке він на Буковині вітав вірних з закінченням посту, коли той лише почався. Треба їхати на Афон – будь ласка, поїде, доведеться поїхати на поклоніння мощам Леніна у мавзолеї – теж поїде. А такими речами, як виголошення привітань із важливими святами повинно перейматися оточення Президента, але щось там не спрацювало. За логікою текст різдвяного привітання мала писати Герман, а вона не може не знати, що, попри усіх можливих православних, цього ж дня Різдво святкують і греко-католики. Звичайно можна було легко згладити гострі кути у цьому привітанні принаймні трьома способами. Перший: не згадувати жодних конфесій взагалі, як це робив Ющенко минулоріч і як це зробив Литвин цьогоріч. Другий: проголосити, що Різдво святкують «християни східного обряду», третій – згадати тих, «хто святкує Різдво за Юліанським календарем», і нарешті прямо сказати, що Різдво святкують «православні і греко-католики». До жодного з цих евфемізмів наш теперішній Президент не вдався, а безапеляційно проголосив, що Різдво святкує «увесь православний світ», тобто треба розуміти, що він привітав усіх православних від Адріатики і Середземномор’я до Аляски: і сербів, і румунів, і болгар, і греків, і молдаван, і десятки православних народів Росії, але тільки не п’ять мільйонів своїх співвітчизників. Насмілюся припустити, що це сталося не через лихі підступні задуми противників Януковича, бо це пішло лише йому на шкоду, а через звичне невігластво і «головотяпство» того оточення, яке за такі речі відповідає.
Ну аж ніяк не на користь Януковичу вносити зараз зайвий розбрат в Україні. Він за логікою мав би «тихою сапою» й далі усіляко улещувати Московський патріархат, але мусив і лицемірно привітати прикрих уніатів, або взагалі не згадувати жодних конфесій, це було би для Януковича набагато вигідніше. Але цього не сталося, і факт залишився фактом. Побачимо, як вітатиме наш Президент українців із наступним релігійним святом тоді й зрозуміємо, що це було: прикра помилка, за яку Янукович комусь «відірве голову», чи абсолютно продумана, але вкрай нерозсудлива політика.
На сам кінець варто лишень згадати, як запекло львівські українці віками відстоювали свій рідний східний Юліанський календар і таки відстояли. Найбільший хроніст Львова Денис Зубрицький наголошує, що «львівські русини були противниками унії і найпалкішими прихильниками східного обряду. З цієї причини вони зазнавали жорстоких переслідувань. Їх священиків кидали до в’язниць, церкви замикали, не допускали зі Святими Дарами до хворих, забороняли дзвонити, ув’язнювали руських старших, не дозволяли нести померлих через місто, їх не приймали до ремесел, а тих, які вже належали до цехів, змушували ходити до костелів грошовими карами і різками, дітей хапали на вулиці й вели до латинської школи, руських жебраків не впускали в будинки…»
А може й не варто було так ревно боронити той календар, аби у підсумку не бути визнаними гідними привітання першою особою у своїй рідній державі?