Хтось із великих світу цього одного разу резюмував: «Той, хто не був у 16 революціонером, у 60 не стане консерватором». І хоча з віку і революціонерів і консерваторів я вже трохи вийшов, ситуація довкола одного із найстаріших ВИШів України мене дуже болить. В сяйві останніх подій довкола приєднання Львівського національного Університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького до Львівського національного Аграрного університету (в Дублянах) хочу поділитися своїми дуже заангажованими думками.
В цих стінах – не тільки моя юність, становлення, життя і пережиття. В цих стінах – історія європейського соціуму. Адже історично доведено, що кінь уперше був одомашнений на теренах України ще VІ тисяч років тому, наші пращури вже у VІІІ-Х столітті підковували коней, про що свідчать експонати Тернопільського краєзнавчого музею. Отож у середньовічному Львові в епоху Відродження вже у 1425 році підковували коней, згодом при ковальському та сідлярському цехах, а саме у 1512 році, виокремився цех хірургів, який в подальшому став родоначальником Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Втім основною структурною одиницею на базі цих цехів була Школа коновальства (ветеринарії), навчання в якій проводилося латиною і тривало 6 років. Вивчали тут анатомію коней, рани та їх заживлення, хвороби та їх лікування, догляд за кіньми, їх годівлю і звісно ковальство. Діяльність школи лікування коней була запорукою продовження торгівельної справи між Сходом і Заходом, адже Львів споконвіку стояв на перетині всіх шляхів. Згодом Цісарсько-королівська Ветеринарна школа з клінікою-стаціонаром для тварин у 1885 році видасть свої перші п’ять дипломів лікаря-ветеринара. І це лише незначні штрихи до історії славетного університету, який з чиєїсь недоброї волі сьогодні хочуть зробити структурною одиницею закладу, що бере свої витоки від рільничої школи на початках ХХ-століття, а за радянських часів меліоративного технікуму в Дублянах. Нонсенс ще й полягає у тому, що за умови приєднання двох ВИШів проректорами будуть ті, хто вийшов зі стін сільськогосподарського, а не ветеринарного університету. Це значить, що поставити хрест на науковій роботі ветеринарного університету можна буде одразу, як це горе-злиття відбудеться. Це теж наводить на сумні думки і спонукає до невтішних роздумів – кому це вигідно???
Ветеринарний університет був і залишається шанованою установою не лише в Україні, але й у Європі. Цей ВИШ є почесним і бажаним гостем наукових конференцій світу, йому є що показати, що представити громадськості як наукову роботу чи здобутки. І в один момент цей бренд перестане існувати! Чи можна уявити собі, щоб щось подібне могло статися в Європі?
Можна по-різному дивитися сьогодні на загальноукраїнські тенденції, зумовлені особливостями світогляду вихідців із Донбасу, втім дивитися спокійно на зухвале знищення історичного ВИШу неможливо. Постанова Кабінету Міністрів про приєднання Ветеринарного університету до Університету Сільського господарства народилася не в голові міністра. Це витончена режисура своєї людини із наших теренів, яка скористає з цього безглуздого об»єднання. Адже усі ми люди, а в українському суспільстві ще й куми, брати, свати, однокурсники, земляки та просто друзі. Тож методи впливу на міністерських чиновників – від НЛП-технологій до традиційних полян – до кольору, до вибору. А ще ж є, як показала практика, передовий досвід «колядника» Зварича.
Мені важко прогнозувати розвиток подій у майбутньому, бо за таких умов відбутися може що завгодно, наприклад: прокинемося ми одного дня і довідаємося, що Сорбонну приєднали до якогось мандрівного цирку, а Львів оголошено передмістям Шанхаю.
Найбільше дивує те, що теперішній ректор ветеринарного університету невтомно агітує за злиття ВИШів...
Роман Кравців– ректор ветеринарного університету 1989-2009рр, доктор біологічних наук, професор, академік НААНУ, Академії Наук Вищої освіти, міжнародної академії наук аграрної освіти, української академії наук, нью-йоркської академії наук. Заслужений діяч науки і техники Ураїни