Бездипломна одісея секретаря Львівської міськради Василя Павлюка врешті-решт завершилася гепіендом. Більшість депутатського корпусу заявила, що довіряє своєму спікерові. Той ґречно подякував і пообіцяв працювати самовіддано й плідно, зрештою, як і до цього прикрого інциденту.
Завершуючи цю історію (чи, скоріш за все, перший її етап), можна зробити кілька корисних висновків, взяти для себе кілька уроків. Зрештою, скандал навколо нібито фальшивого диплому є далеко не першим з цієї серії і, зрозуміло, не останнім. Складно зрозуміти, чому вони взагалі виникають, враховуючи вражаючу кількість на голову українця найрізноманітніших університетиків, академійок та інших інститутиків, котрі виникли за останні два десятиліття. Адже там за адекватну винагороду вам цілком легітимно можуть зметикувати дипломчик на будь-який смак. Причому буде він цілком легітимним, принаймні до того часу, поки вся ця маса вишів функціонує за відповідною ліцензією Міністерства освіти. Чому свого часу не подбав про такий папірець, приміром, екс-міністр юстиції Роман Зварич? Чи то від легковажності, чи від зверхності (його поведінка за час народного депутатства свідчить радше на користь другої версії). Подбав би вчасно, то працював би собі міністром і не боявся б жодних підступів ворогів.
Зрештою, якби й наш герой Василь Павлюк трішки раніше звернувся б до закладу з такою екзотичною назвою, як Луцький інститут розвитку людини, то не виникло б і цього львівського скандалу. Але зрештою: все добре, що добре закінчується, принаймні тимчасово.
До речі, про кінцевий акт цього спектаклю, коли аж 69 (із 74-х присутніх) депутатів проголосувало «за». Зрозуміло, чому депутати-«сводобівці» висловилися за довіру до свого побратима, складніше з депутатами з інших фракцій. Невже в них не здригнулася рука під час натискання на кнопку «за», невже не виникло сумнівів? Зрозуміло: пан секретар продемонстрував всім хомам невіруючим цілий пакет необхідних паперів: що дійсно вчився, здобував освіту. Заявив, що його диплом 25-річної давності з Торгово-економічного інституту – це якась помилка на сайті міськради. Тобто, для депутатів навіть «несвободівців» було створено всі «відмазки», щоб пояснити (наприклад виборцям), чому вони повірили чоловікові. Водночас вже людей поза радою (все тих же виборців) ця «довіра» наводить на похмурі роздуми про жорстку пов’язаність між депутатами. Підштовхує до прикрого запитання: чи обмежується ця «пов’язаність» виключно спільними походами на каву чи пиво? Та ні, до міськради ми обирали лише чесних і порядних людей. Геть усілякі сумніви!
ВО «Свобода» може святкувати невеличку перемогу. Але чи не стане вона пірровою перемогою партії, котра реально могла розраховувати на проходження до Верховної ради на цьогорічних виборах, партії, для якої електорально базовими залишаються Львів і Львівщина? Адже простий виборець чомусь перестав уже бути надто довірливим. Його вже не так легко переконати, як колегу-депутата.