Гарною ілюстрацією є ніби-то добра дорога зі Львова до Чопа. Я їхав нею через два роки після капітального ремонту і мій колега, котрий розуміється на справі, коментував де, що і як тут «схімічили».
Недавно в пресі з’явилося інтерв’ю колишнього працівника фірми «Онур», основного виконавця ремонту доріг у Львові та області. Філолог, котрий скуштував нелегкого хліба підсобного працівника на будові автомагістралей, ділиться своїм гірким досвідом. Думаю, що цей досвід мало чим відрізняється від досвіду тисяч українців-«гастарбайтерів», що працювали за кордоном.
Зрештою, турки – засновники «Онура», можливо також були колись «гастарбайтерами» у Німеччині. На початку 90-х років я бачив, як німці робили з іноземців-підсобників добрих робітників – наука була дуже конкретна і жорстка. Після такої «школи» вивітрюється з голів всяка розхлябаність, сачкування, мудрагельство та партацтво. Зрештою, таку «школу» в Німеччині проходили, починаючи з 50-х років, представники багатьох на той час бідних і традиційно «розгільдяйських» південних народів – югослави, греки, італійці. Там їх вчили, не шкодуючи штрафів та словесних епітетів.
Але є певні відмінності у порівнянні з досвідом нашого львів’янина.
Для турків ця «школа» відбувалася в умовах цивілізованої європейської країни. Всі «гастарбайтери» мали захисний спецодяг та медичні страхівки. Зрештою, вони добровільно приїхали в цю країну на роботу, працювали в німецькій фірмі, тому мусили терпіти всі насмішки та приниження.
Цілком інакші відчуття, коли до тебе так зневажливо ставляться представники іноземної фірми у твоїй власній країні. Ще й при тому не забезпечують спецодягом, «хімічать» з якістю робіт, економлять на соціальних відрахуваннях з твоєї зарплати.
Але на кого тут нарікати?
На наші інспекції з охорони праці, котрі бачать робітників без спецодягу і захисту, беруть свою порівняно невелику взятку і вдячні та задоволені йдуть геть? На наших податківців, котрі за трохи більші взятки закривають очі на зарплати «в конвертах»? На обласну інспекцію служби автомобільних доріг, котра повинна висвердлювати проби і контролювати якість покриття, але цього не робить? Чи хтось повірить, що вони не отримують за це свого шматочка грошової подяки?
Зрештою, все це - державні служби.
А власне держава є замовником ремонту та реконструкції доріг.
Як в Україні може отримати державний підряд іноземна фірма? Питання для наївних.
Колись було 10% «відкату» готівкою від вартості підряду. Але це було давно, ставки зросли та й гроші у Києві часто вимагають тепер наперед.
Звідки фірма бере гроші на «відкат»? Правильно – з економії на якості дороги: її роблять вужчою, покриття тоншим, з дешевших матеріалів та використовують ще сотні своїх технологічних секретів. Принаймні з власної кишені ніхто «відкатів» не платить, бо тоді втрачається взагалі сенс роботи.
А окрім коштів на «відкат» ще треба задобрити всілякі інспекції та покрити відсотки кредиту. Бо робота може бути оплачена не скоро, часто треба чекати на свої гроші рік і навіть довше. Про платоспроможність і порядність нашої держави вже давно ходять легенди. Тому очікувати на добру якість робіт при таких реаліях не варто.
Гарною ілюстрацією є ніби-то добра дорога зі Львова до Чопа. Я їхав нею через два роки після капітального ремонту і мій колега, котрий розуміється на справі, коментував де, що і як тут «схімічили». Мав професійне око і бачив, звідки було взято ті фантастичні суми «відкатів» для київських чиновників, котрі надали підряд на реконструкцію. Але навіть при тому всьому дорога виглядала цілком пристойно. В порівнянні з тими кількома кілометрами на самому перевалі, де роботу робили наші українські фірми. Там за два роки вже були суцільні ями. Не думаю, що вони давали більші «відкати», попросту вкрали більше. А із того, що після крадіжок залишилося, жодної мінімальної якості «витиснути» не зуміли. Бо виростали і формувалися як партачі, а перевиховання у Німеччині ніколи не проходили.
Зрештою, цей баланс «крадіжка/«відкат» vs якість» може навіть доходити до абсурдної величини у 50%.
Але це ще не межа абсурду. Не так давно росіяни сміялись над вартістю автостради, яку держава будувала поблизу Сочі до майбутньої олімпіади. Ціна одного кілометра в декілька разів перевищувала ціну побудови аналогічної автостради в Європі. Жартівники порахували, якої товщини шарами норкових шуб чи торбинок «Луї Вітон» за такі гроші можна було би вимостити цю дорогу. Кажуть, що «відкати» в Росії вже перевищують деколи 200%, тобто вартість робіт підрядник мусить завищувати в декілька разів. Ото вже був би рай для наших чиновників – «Дайош Рускій Мір!».
Недавно фірма «Онур» капітально ремонтувала вулицю Пасічну у Львові. Мій син з невісткою, котрі там винаймають помешкання в «хрущовці», подзвонили і захоплено коментували процес, який спостерігали з вікна. Ніколи ще не бачили такої злагодженої, точної, добре організованої роботи. Вміють працювати бо пройшли добру «школу». При капіталізмі час – то гроші.
Отже проблема не в турках, проблеми в нас і нашій державі.
Коли наші чиновники не будуть вимагати «відкатів», а наші інспекції будуть дбати за умови праці та якість робіт, то турки будуватимуть нам набагато кращі і при тому значно дешевші дороги.
А ще краще - нарешті навчитися робити це самим. От тільки без «німця» це заледве чи вдасться.