11 січня минає 99 років від дня народження Василя Кука.
Після цього імені можна подати довгий перелік титулів, посад і регалій.
Але це зайве – кожен, хто не байдужий до історії боротьби за волю України знає ім’я цього Великого Українця.
Про нього написано досить багато, з деякими матеріалами можна ознайомитися по вказаних наприкінці цього допису посиланнях.
Тут я лише пропоную свої власні думки, свої декілька уроків, засвоєних у спілкуванні із ним.
Мій батько, Роман Панкевич, кільканадцять років був його заступником як голови Наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН-УПА і у нього я познайомився з паном Куком. Після загибелі батька я декілька разів навідувався до пана Василя у його маленьку, надзвичайно скромну київську квартиру. Останній раз 11 січня 2007 року – привітати з 94-річчям. Завжди дивувався – як можна дожити до віку патріарха, зберігши добру фізичну форму і ясність думки?
Отже, урок перший – життєлюбство.
Пан Василь був справжнім життєлюбом, повним оптимізму і вітальних сил, із добрим почуттям гумору. Цей низенький рухливий чоловік ніяк не скидався на старого діда. І то не лише фізично, незважаючи на 17 років перебування у підпіллі, воєнні випробування і пізніші роки у радянських тюрмах. Його очі світилися молодістю, у них була іронічна іскринка і майже юначе завзяття. Міг розвеселитися чарчиною доброго напою. Був підкреслено галантним з жінками, завжди їм приділяв увагу і демонстрував зацікавлення. При застіллях, маючи вже 90 років міг ще підморгнути, а то й вщипнути смазливу молодицю за розкішні форми. Але так, що вульгарністю і не пахло. Стара школа.
Другий урок – відкритість на все нове, постійна здатність вчитися.
Він зумів згуртувати навколо себе людей для роботи у науковому відділі братства ОУН-УПА і зайнявся кропіткою та невдячною роботою систематизації матеріалів, пошуком фактів і виборюванням історичної правди про героїчні сторінки боротьби нашого народу. Будучи унікальною особистістю, він у віці майже 90 років зумів освоїти інтернет і почав активно використовувати комунікаційні можливості електронної пошти. «Раз існують нові технічні засоби, то це - інформаційна зброя і я зобов’язаний навчитися нею володіти» - казав легендарний командир.
Урок третій – гнучкість розуму, нестандартність мислення.
Часом у розмовах я навмисне висловлював досить провокаційні судження, але пан Василь і не думав обурюватися – він замислювався і казав: «Дуже цікаво, я під таким кутом це питання ще не розглядав». Ця неймовірна гнучкість розуму, ця відкритість на все нове і незвичне – ось якою була одна із причин такого тривалого довголіття, поєднаного із збереженням молодої душі та жвавості думки.
Урок четвертий – сила духу і впевненість у собі.
Його поважали навіть вороги. Опинившись внаслідок зради побратима у казематах МГБ-КГБ він продовжив боротьбу. Боротьбу спротиву, свідомо ідучи по шляху до смертного вироку. Останній командир не повинен давати подарунків ворогам у вигляді каяття, чи тим більше співпраці. Так, він написав звернення про припинення збройної боротьби. Вже безнадійної боротьби, яка лише призводила до втрати тих небагатьох патріотів, котрі ще були живі. Але сам ніколи не здавався, продовжував гру з ворогами навіть у в’язниці. Сам проти всієї потуги радянських спецслужб. І отримав дуже дошкульний удар – замість розстріляти, його звільнили. Щоб скомпрометувати в очах соратників, щоб посіяти сумнів у його незламності.
Урок п’ятий – ігнорувати обмовляння і робити свою справу.
Немає сенсу тратити час і зусилля на оправдання. Чим більше будеш бити себе в груди, тим менше тобі віритимуть. Раз опинився на волі – роби, що можеш у даних обставинах, все, що може придатися для наступного етапу боротьби.
Урок шостий – коли триває війна сховай подалі свої амбіції та незгоди, цінуй і скріплюй монолітність руху опору.
Кук у приватних розмовах розповідав, як вони з Шухевичем переосмислили попередні авторитарні, ультра-радикальні підходи. Як УГВР пропагувала привабливу для всіх громадян соціальну і національну концепцію майбутньої України, вибиваючи ідеологічний грунт з-під ніг радянської пропаганди. Як було гірко, коли звільнені з німецьких концтаборів Бандера і його соратники не сприйняли цих модернізацій. Адже Бандера з 1934 року аж до дня його вбивства у 1959 році не перебував на українських землях. Він і його революційні побратими були позбавлені того практичного досвіду, який здобули ОУНівці від часу радянської окупації, особливо розбудовуючи підпільну мережу у центральних і східноукраїнських землях. Але Кук і тоді, і у пізніших відкритих інтерв’ю не згадував про ці розбіжності, не настоював на своїй правоті. Щоб не піддавати сумніву мудрість Бандери.
Хоча у цьому випадку я не впевнений, чи він справді чинив правильно.
Василь Кук є добрим, світлим прикладом для всіх нас. Він і всі, хто тоді воював за волю України – воювали одночасно на три фронти. Не маючи жодних ресурсів, будучи армією ще не існуючої держави. Але вони були єдиними, хто виборював незалежну Україну і завдяки їхній боротьбі вона постала.
Пом’янімо їх із вдячністю у своїх молитвах у ці різдвяні дні.
Богдан Панкевич
https://oun-upa.org.ua/articles/kuk_nn.html
https://narodna.pravda.com.ua/rus/history/46ee49ed6fe20/
https://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-ostanniy-biy-ostannogo-komandira.html
https://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-piymati-borsuka-aresht-vasilya-kuka.html