Всі засоби масової інформації (крім провладних), блогосфера, соціальні мережі рясніють матеріалами про непрофесіоналізм міністрів, неосвіченість прем'єра, непродуманість «реформ». І доводиться визнати, що для таких висновків є серйозні підстави.
Ми постійно стикаємося з ситуацією, коли оголошені реформи, метою яких є нібито інтереси народу, пенсіонерів або простих підприємців, обертаються зовсім протилежними результатами. З іншого боку, необхідні перетворення, про які так багато говориться і які мали б служити розвитку країни та поліпшенню добробуту її громадян, відкладаються, гальмуються, виявляються забутими або зовсім перетворюються у свою протилежність. Внаслідок усього цього гігантський розрив між матеріальним становищем багатих українців і їх рядових співгромадян стабільно великий і стабільно поглиблюється.
Підтвердження цього легко знайти у ЗМІ, вони численні і нерідко справедливі. І цілком справедливим здається ствердження, що всі прорахунки державного управління обумовлені недостатньою компетентністю людей, що займають важливі державні посади. Більш того, існує теорія, нібито економічні труднощі більшості країн в минулому і в сьогоденні обумовлені саме помилками людей, від яких залежить економічна політика. І ця теорія має чимало прибічників серед відомих економістів.
При цьому багато хороших і навіть видатних фахівців та вчених не просто критикують загальну політику і конкретні дії нашого уряду, але пропонують свої рецепти, нерідко цілі і багатогранні програми, реалізація яких могла б сприяти рішучому просуванню країни до благополуччя, прогресу і процвітання. І дуже засмучуються і нарікають правлячій еліті за нехтування подібними рекомендаціями. Чимало авторитетних людей вважають, що влада глуха до їхніх рекомендацій, недостатньо уважна до думки фахівців.
Не стверджуючи, що нинішній склад уряду може служити еталоном державної мудрості, насмілюся заперечити твердження, що проблеми України обумовлені браком знань у людей, які стоять біля керма країни. Так, деякі з керівників центральної державної влади не мають необхідної професійної підготовки (тут характерним прикладом може бути нинішній генеральний прокурор України), але важко назвати малоосвіченими або недостатньо розумними людьми попередніх прем'єрів: Яценюка, Азарова, Тимошенко, Ющенка, Марчука та інших. А також багатьох представників їхніх команд. Наприклад, владна верхівка режиму Януковича за історично короткий термін зуміла побудувати свою систему державного управління, яка функціонувала досить ефективно в інтересах вузького кола осіб. Смію стверджувати, що таке не під силу людям з нерозвиненим інтелектом.
Також не підлягають сумніву розумові здібності будь-кого з українських президентів і прем'єр-міністрів. Особисто я вважаю всіх цих людей набагато розумнішими за мене (при тому, що сам маю три з половиною вищі освіти і позитивний багаторічний досвід роботи на досить високих посадах у комерційних структурах). Однак результати їхньої діяльності – це нинішній стан української економіки.
Але, крім стану економіки, є ще один результат – формування та стрімке збагачення правлячого класу, багатство якого порівняно з рівнем життя решти населення вражає уяву. Загальновідомо, що Україна – олігархічна держава, в якій влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи громадян (представників великого монополізованого капіталу) і передусім обслуговує їх особисті та групові інтереси, а не інтереси всіх громадян.
А тепер згадаймо: чи багато ми знаємо вчинків нашої влади, які завдали б шкоди правлячій еліті? Засипте мене прикладами реформ, що поліпшують становище простих громадян та/або середнього класу на противагу інтересам олігархії. Я буду щасливий цьому порадіти. Разом з вами.
То, може, те, що ми вважаємо помилками, прорахунками або недоробками уряду, з точки зору олігархії є поведінкою, гідною схвалення?
Особисто я не помітив жодної помилки президента, кабміну або іншої номенклатури, яка б створила проблеми правлячому класу і за його рахунок поліпшила становище народу. Разом з тим, досить прикладів протилежного ґатунку – коли новації на руку олігархам. Навіть якщо не брати до уваги тарифну епопею.
Один з останніх таких прикладів – обов'язок приватних підприємців платити ЄСВ навіть за відсутності доходу. Що це принесло людям? Величезна кількість громадян були позбавлені можливості легально заробляти. Нехай вони не мали постійного заробітку, але завжди могли при сприятливому збігу обставин або відновити регулярну діяльність, або епізодично отримувати законний дохід (який при цьому оподатковувався). Тепер вони цього не можуть і змушені ставати в чергу до відділів кадрів підприємств, які належать олігархам. Погодьтеся, це зовсім різні речі: мати хоча б теоретичну можливість в будь-який момент виконати замовлення, надати платну послугу або такої можливості взагалі не мати. Ось, наприклад, столяр-червонодеревник робить у своїй крихітній майстерні два-три унікальні вироби за рік, але при цьому не має ніяких гарантій надходження замовлень. Очевидно, що це нововведення під корінь знищує його справу або виводить його за рамки закону.
Не треба докладно пояснювати негативний вплив цієї урядової ініціативи для простих громадян, але вона вигідна олігархії, хоч і не дає їй безпосередньої швидкої користі. Чому? А тому, що великому капіталу вигідна наявність великої кількості людей, які потребують роботи. Капіталістам потрібна дешева робоча сила, яку вони можуть тримати в страху втрати роботи. Кожен працівник знає, що завжди знайдеться охочих зайняти його місце.
Великому капіталу вигідний низький рівень життя основної маси населення, оскільки незаможні легше погоджуються на низькооплачувану роботу. Бідне населення не може піднятися до рівня середнього класу. А малочисельний і незаможний середній клас не може скласти конкуренцію представникам великого капіталу. Не можуть вони також стати власниками впливових засобів масової інформації, за допомогою яких можна стабільно забезпечувати достатнє представництво своїх інтересів у виборних органах.
Напрошується висновок, що ті дії влади, які ми так активно критикуємо, вельми похвальні з точки зору правлячого класу. Вітчизняна олігархія не заперечувала проти повалення режиму Януковича, оскільки «сім'я» перейшла допустиму межу, ведучи політику звуження олігархічних рядів, поступово зводячи правлячу еліту до вузького кола наближених. Зміна режиму «корупції для обраних» на режим «корупції рівних можливостей» послужила розширенню плацдарму і зміцненню пануючої когорти. Але, як і раніше, фактична влада в Україні належить олігархії в особі публічних і непублічних олігархів та людей, що представляють і відстоюють їх інтереси. Це і президент, і члени уряду, і різного рангу керівники державних структур, і наш парламент. Зрозуміло, за підтримки засобів масової інформації, які належать олігархам.
Якщо повернутися до оцінки професіоналізму нинішнього уряду, то представляється правильною така:
Вони не помиляються! Вони не дурні і не недоуки. Вони чуйно реагують на поради експертів, науковців, економістів, політологів та політтехнологів. Своїх. І обирають ті рецепти, які збагачують та зміцнюють владу великого бізнесу і великого капіталу.
У них достатньо розуму. Просто вони не за нас.