Це мусило врешті трапитися. Власне отаке свавілля, яке раніше називалося «бєспрєдєлом». У державному банку в час погодженого інтерв’ю для офіційного медіа підлеглі керуючого за його вказівкою та в його присутності (!) силоміць забирають техніку, заламуючи руки операторові, аби стерти відеозапис.
Для цивілізованого суспільства – це шок. Вочевидь, той Мецгер & Ко вийшли з 90-х, але 90-ті з них досі не вийшли. Тому пояснювати йому/їм, що чиновники усіх рівнів зобов’язані звітувати суспільству (в т.ч. через медіа), а тим паче на робочому місці, марно – вони звикли царювать «па панятіям».
Що найпечальніше – мецгероподібних державників (господипрости) довкруж повні міхи. І множаться вони просто – безкарністю. Тому власне отакі прецеденти, як історія зі «Схемами» в Укрексімбанку, не лише викривають справжню сутність мецгероподібних, але й дають шанс викорінити ці рудименти.
Аби не зійти на пси
Я не знайома з Кирилом Овсяним та Олександром Мазуром. Але понад 20-літній досвід у медіа, здебільшого в репортерстві, дозволяє оцінити роботу знімальної групи. Тому тисну хлопцям руки за гідне поводження перед гопніками в краватках та за професійність, завдяки якій зберегли репутаційні докази (недалекість технічного персоналу банку також їм посприяла).
Відновлене відео «Схем» на YouTube-каналі Радіо Свобода за день набрало понад пів мільйона переглядів. Розголос пішов, і це дає підстави сподіватися, що нагорі справу не замнуть до стану забуття. А от чи понесуть відповідальність пан Мецгер та його підлеглі, і якою буде ця відповідальність — питання відкриті.
У кожному разі це черговий виклик для медійної спільноти (ключове — «спільнота», від слова «спільно»). Якщо не об’єднатися у протистоянні чиновницькому свавіллю, все зійде на пси (і у цьому контексті значень набагато більше).
The Devil Is In The Details
Під тим дияволом маю на увазі зневагу, що ховається чи радше проглядається повсюдно. Коли до офіціантів чи заправників на «ти», бо обслуга… А якщо на «Ви», то з маленької літери звертається у публічному дописі депутатка до партійного опонента, апелюючи до ґречності... Коли міністр культури на прем’єрі опери у шкірянці… нуууу, він же ж працює. Коли окремі медіа знецінюють себе та увесь фаховий цех новиною про пірсинг в інтимному місці селебріті (і це не жовта преса, а всеукраїнський телеканал, який одночасно видає в етері програму «Право на владу»)… Але що не зробиш заради рейтингів — навіть опустишся до рівня інстаграмних відосіків.
Допоки ми усі та кожен зокрема толеруватимемо (навіть мовчазним спогляданням), як нас «вражають», а насправді ґвалтують психологічно, допоки ми самі себе нулюватимемо, дозволяючи зверхність чи зневагу, доти будемо жертвами емоційного насилля на всіх рівнях, починаючи з фізичних меж приватності, чого не зміг виправити навіть COVID, і закінчуючи відвертим хамством високопосадовців.
Тож шануймося, якщо ми справді того варті.