Уже кілька місяців західна преса рясніє песимістичними прогнозами щодо російсько-української війни. Песимістичними, зрозуміло, для України. Хтось трактує це, як намагання Заходу схилити Україну до перемовин з Росією, «допоки ситуація не погіршилася ще сильніше». Хтось, навпаки, – як застереження західним політикам, мовляв, начувайтеся, якщо вчасно і повною мірою не допоможете Україні, то війна прийде до вашого порогу.
Польська преса довгий час опиралася песимізму на своїх шпальтах, проте останнім часом ця тенденція торкнулася й нашого західного сусіда. На початку року авторитетне польське видання Gazeta Prawna опублікувало інтерв’ю зі знаним експертом у царині геополітики Кшиштофом Войчалєм. У ньому аналітик промовляє жахливі для нас слова: «На жаль, українці рано чи пізно програють війну». Нічого собі, оце так зрадонька. Досі такі тези лунали лише з вуст російських пропагандистів та їхніх західних підспівувачів.
Чи можна до згаданої категорії зарахувати пана Войчаля? Аж ніяк. Бо саме він закликав Польщу і Захід загалом не просто підтримувати Україну, а таки визнати: «Це наша війна!» (To jest nasza wojna!). Статтю під такою назвою він написав у лютому 2023 року. Вона починається такими словами:
«Українці борються за свою незалежність і незалежність від Росії, хоча ця війна набула ширшого характеру боротьби між Заходом і РФ. Так. Треба нарешті все це відкрито визнати. І не бійтеся, що це може зачепити чутливі струни серця Володимира Путіна, який буде готовий розсердитися. Потрібна офіційна заява про те, що НАТО перебуває в конфлікті (хоча не в прямій війні) з Російською Федерацією через війну в Україні. Політично і соціально».
Зрештою, про екзистенційну російську загрозу для всього західного світу експерт застерігав ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли полум’я війни палахкотіло лише на Донбасі. У вересні 2019 року він у своєму блозі спророкував, що «Росія почне війну в Європі… до 2022 року». Саме після реалізації цього пророцтва Войчаля його стали називати «майстром геополітичного прогнозування» і почали активно запрошувати до коментарів у ЗМІ та на різноманітні політичні ток-шоу.
Але повернімося до зради з його вуст, про нібито неминучий програш України. Якщо уважно почитати все інтерв’ю, то виявиться, що, по-перше, невдача не така вже й неминуча, оскільки залежить від низки негативних передумов, передовсім браку західного фінансування та військової допомоги Україні. По-друге, стає зрозумілим, що інтерв’юйований у такий спосіб радше бажає застерегти Захід від реалізації цих негативних передумов.
Щоб увімкнути в головах західних політиків відповідний тригер, Кшиштоф Войчаль і вдається до тактики змалювання таких жахливих картин майбутнього у разі програшу України:
«Інакше (тобто коли Україні не буде надана вся необхідна допомога, – ред.) нас чекає друга холодна війна, в якій російська армія буде розгорнута вздовж усього польського кордону. Від Калінінградської області через Білорусь до України. Це може бути мільйон солдатів з досвідом війни. Сьогодні ми (поляки, – ред.) могли б протиставити їм лише 120 тисяч професійних військовиків. З кількісною перевагою 10:1 цінність нашого стримування була б незначною… Така перспектива жахає і має змушувати нас щодня думати про те, як їй запобігти».
Власне змусити Захід думати, як цьому запобігти, і є головним меседжем цього інтерв’ю. Але лише усвідомити небезпеку – цього замало, потрібно активно й оперативно діяти. Що має стати першим кроком – про це Войчаль писав ще у згаданій статті «Це наша війна»:
«Якби ми відкрито визнали, що війна в Україні – це наша війна, то наслідком такого визнання була б заява про те, що ми маємо намір виграти цю війну. А отже ми не для того беремо в ній участь і вкладаємо свої сили та ресурси (нехай і опосередковано), щоб її програти. Правда ж? І якщо метою є перемога в Україні проти Російської Федерації – а кожен з нас знає, що це так, – було б добре, щоб суспільства, зокрема й західноєвропейські, це усвідомлювали повністю… Ніщо не спричинить більшого хвилювання в Москві, ніж заява західних лідерів, починаючи з Джо Байдена, про те, що «конфлікт в Україні – це наша війна, і ми маємо намір її виграти». Так росіяни отримають чіткий сигнал: «Тільки вам у Кремлі вирішувати, наскільки важкою буде ваша поразка. Ви менше втратите, якщо завтра вийдете з України. Що більше людей і техніки ви відправите в Україну післязавтра, то більш нищівною буде поразка».
Адже країни НАТО, Європейської Унії і «Великої сімки» мають непропорційно більший політичний, економічний і військовий потенціал, ніж Росія. Офіційна господарська статисти Росії про нібито небувале економічне зростання не має нічого спільного з реальністю. У країні набирає обертів інфляція, яка цьогоріч матиме галопуючі форми. Російські валютні резерви невпинно скорочуються. Захищати рубль, не даючи курсу перетнути психологічну позначку в 100 рублів за долар, виявилося дуже дорогою затією, яка в будь-якому разі виявиться невиправданою. Економічне ж зростання зараз ґрунтується тільки на оборонній промисловості, яка не диспонує репродуктивною функцією. Збудований танк може лише воювати, не створюючи додаткової вартості, а снаряд, який зійшов з конвеєра, за кілька днів просто вибухне на полі бою. Усе це неминуче призведе до цілковитого зубожіння росіян, які можуть врешті-решт піднятися на голодні бунти.
Тож у будь-якому разі західного політичного, економічного і військового потенціалу цілком достатньо, щоб перемогти Російську Федерацію без жодного пострілу. Це, звісно, якщо в Кремлі візьме гору здоровий глузд. Якщо ж Путін і його кліка і далі наполягатимуть на продовженні загарбницької війни, то таке рішення стане фатальним і для них самих, і для цілої Росії.