Депутати Верховної ради з таким завзяттям заходилися регулювати український час, що мимохіть видається, що часу в Неньки залишилося вже зовсім небагато.
Не зважаючи на те, що депутати остаточно ухвалили постанову про скасування практики переходу на зимовий і літній час, у Верховній раді все ж зареєстровано чотири проекти постанови про уточнення обчислення часу на території України. Всі чотири – депутатські і жодного громадського. Те, що пропонують депутати, нам, громадянам, зазвичай не подобається. Мабуть, є сенс оголосити збір підписів під громадським проектом уточнення часу, який би відповідав нашим галицьким звичаям.
Перш за все потрібно навести аргументи, чому нам не пасують чотири депутатські проекти. І тут немає навіть потреби вивчати їхній зміст, достатньо глянути на їхніх авторів.
Одним з них є відомий своєю проросійськійстю депутат Вадим Колесніченко. Чи можемо ми всерйоз сприймати його аргументи про уточнення часу, коли добре знаємо, що ця людина живе виключно за кремлівським часом? Колесніченко настільки уважно прислухається до бамкання курантів, що пропускає повз вуха той факт, що самій Москві може бути байдуже, за яким часом живуть малороси. Однак, небайдуже Колесніченкові, бо він знає, що Москва любить лояльність, і використовує «уточнення часу» тільки як вияв лояльності до «старшого брата».
Автором наступного проекту став Тарас Чорновіл. Віддаючи належне всесторонній обізнаності й універсальній компетентності цього депутата, треба все ж визнати, що питання «уточнення часу» йому аж ніяк не можна доручити. Згадаймо скільки разів за своє порівняно недовге парламентське життя Тарас Чорновіл змінив свою партійно-фракційну приналежність. Якщо він так почне змінювати час, як «циган крутить кобилов», то ми не знатимемо, коли нам спати, коли їсти, а коли працювати.
Не можна прийняти теж проекту депутата Степана Давимуки. Хоч він свого часу мало не довів Львівщину до остаточного добробуту, стабільності й процвітання, але все це вже в минулому. Тобто, депутат Давимука в усіх нас вже завжди буде асоціюватися з минулим часом недоконаного виду дійсності. Таким собі - Imperfectum indicativi passivі.
Про автора четвертого проекту, позафракційного депутата Анатолія Семиногу багато сказати не можу. Але якщо людина нині в українському парламенті є позафракційною, то ця людина взагалі не розуміє, в яких часах вона жиє. То, якого від нього можна сподіватися «уточнення часу».
Ні-ні, ми без сумніву потребуємо свого власного проекту. Зрештою Україна велика і широка, а ми галичани – особливий народ поміж народів України, то ж і заслуговуємо на свій власний часовий «пояс».
Основою нашого проекту повинне стати дворазове уточнення часу на добу. Ми галичани вранці повинні мати, принаймні, на годину більше вільного часу, бо на відміну від українців починаємо день з думок про те, як нам розбудувати Україну. А найкраще нам про це думається в потемках. Як тільки сходить сонечко, то в головах у нас крутяться різні суєтні справи. Всі ці будови і садово-городні роботи, празники і весілля, походи і мітинги, вишивання і розучування повстанських пісень забирають масу часу і енергії. При цьому нам на все бракує часу. І, звісно, від цього ми швидше втомлюємося, а тому вже по обіді стрілку годинника треба пересувати вперед.
Зрештою, ввечір нам теж треба мати зайву годину, бо як ніхто інший любимо віддаватися саморефлексії. Нам потрібно ритуально подивитися на зоряне небо, щоб пустити сльозу на Чумацький шлях, який нам асоціюється з нашим шляхом європейським – такий самий заплутаний і недосяжний. А ще, щоб звернути свої думки до Бога з проханням, щоб Він завтра вранці знову дав нам думку, як все ж нам розбудувати Україну.
І це є головне у справі уточнення часу. Адже уточнення часу це ж не стільки справа раціонального використання світлового дня, скільки проблема психологічного комфорту. Щоб комфортно працювалося і жилося нормальному галичанинові, йому треба, щоб його час відрізнявся і від російського і від європейського. І ми патріоти, інтелектуали та й просто інтелігенти зобов’язані йому це забезпечити.
Зрештою, збір підписів під таким проектом міг би стати добрим передвиборчим ходом для галицького політикуму, бо жодної конструктивної ідеї, яка б захопила уми і серця галичан у нього, здається, в черговий раз немає.