Уявляєте? А якщо я скажу, що ці гроші – Ваші?
Саме так: малий груповий будинок (МГБ) для дітей-сиріт у Бірках на Яворівщині збудували за 9 мільйонів гривень.
З державної казни. Тобто за наші з вами гроші, за наші податки.
А далі – замість того, щоб поселити там, як передбачалося, до 10 сиріт з інтернату – споруду просто залишили напризволяще. Якщо будинок переживе зиму без опалення, ми всі розуміємо: він почне руйнуватись. А відповідати за це і ремонтувати будівлю точно буде нікому.
Чому так сталося?
В Україні є 10 новозбудованих МГБ у різних областях. Їх звели у межах перших етапів реформи інтернатів. Сюди мали поселити до 10 дітей-сиріт з інтернатів, які, через певні вади, не мають високої надії бути усиновленими. Також передбачалося, що в будинку, в умовах, наближених до родинних, мешкатимуть вихователі, які будуть фахово доглядати за дітьми та отримувати зарплатню.
Але МГБ – державна власність. Будувала його районна державна адміністрація. Згодом пройшла реформа децентралізації, РДА перестворили, а такі будинки залишилися, нібито, державними, але без жодного передбаченого фінансування. Тобто напризволяще.
На баланс будинок може перебрати місцева громада, як і все майно колишніх РДА чи райрад, яке є на її території. Проте Івано-Франківська громада не така багата, щоб утримувати весь будинок, оплачувати комунальні послуги й вихователів. Також тут кажуть, що не мають великих проблем, аби розмістити деінде дітей-сиріт з однієї громади, а в МГБ можуть жити діти з різних громад. Тому фінансування мало би бути спільним, або державним. Зазначу, що для утримання десяти МГБ в Україні з держбюджету потрібно менше 30 мільйонів гривень у рік.
Була ще одна ідея: передати МГБ у Бірках Львівській громаді, адже село не так далеко від Львова. Знайти 3 мільйони в рік на його утримання для міста реально. Проте згоди у цьому так і не досягли.
Що роблять інші області?
Нещодавно до Львівської обласної ради завітали магістранти з державного управління. Депутат з Дніпра розповів, що тамтешнім МГБ заопікувалася область. За кошти обласного бюджету тут дають прихисток дітям, яких, через незборимі обставини, треба забрати з родин вперше і, часом, тимчасово прихистити.
Що робити нам?
Нагадаю, ДІ-реформа (або реформа інтернатів) в Україні тривала від 2017-го року, і наша область у ній завжди займала передові позиції. До минулого року, коли вперше почали надходити перші тривожні дзвіночки. Наприклад, про відтермінування реорганізації інтернатів. А потім і надто повільного, або й, як у випадку з МГБ, взагалі відсутнього приведення нормативних актів у відповідність з реформою децентралізації.
Нині я ще раз і ще раз заявляю, що Мінсоцполітики не справляється з найважливішою своєю реформою, а навпаки – стає її перешкодою. Бездіяльність щодо долі малих групових будинків, в які вкладено мільйони людських грошей – це злочин і зумисне нищення державного майна.
Також вважаю, що ми на місцях маємо бути активніші. Вже кілька місяців озвучую цю проблему на всіх нарадах. Справа наразі посунулася лиш до того, що Івано-Франківська громада, начебто, готова платити за комунальні послуги. А зарплатню вихователям – досі нема кому. Відтак, будинок далі нічий, а зима вже близько.
Тому звертаюся до Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації – маємо невідкладно створити спільну робочу групу, напрацювати кілька варіантів виходу з ситуації, вибрати один із них та врятувати будинок від руйнації, а дітей - від сирітства та інтернату.
Вірю, що нам вдасться це зробити.
Так само пропоную Львівській обласній раді підтримати моє звернення до Кабінету Міністрів України: реформу інтернатів мусимо продовжувати, а на наступний рік передбачити у бюджеті ті, зовсім невеликі в масштабах держави гроші для утримання малих групових будинків в Україні.