Неохоче торкаюся політичних тем, але останні «одкровення» Президента України В.Ющенка мене просто вразили. Як історик Віктор Андрійович мене вже давно перестав цікавити. Трипільці, сто разів озвучені «скіфські кургани» - назавжди відбили в мене інтерес до історичних знань Президента. Не можу лише залишатися осторонь від політики пам’яті, яку Віктор Ющенко намагається реалізовувати в Україні. Про це написав окрему статтю на цьому сайті.
Одна справа, коли людина тішиться знаннями з прадавньої історії й щось як аматор приватно інтерпретує, а цілком інша, коли президент держави намагається «уніфікувати» під один копил, тобто насильно гомогенізувати цілу націю. Мене направду завжди цікавило, що і кого має на увазі Віктор Андрійович, вживаючи означення «нація». Як прочитав у його останній промові 9 березня на врученні Шевченківських премій, він дійсно ніби розуміє націю, як надетнічну спільноту громадян України. В багатонаціональній державі інакше і не можна, хіба що був би ворогом її самостійності і незалежності. Але все ж, мене дуже дивують заяви Президента про необхідність витворення єдиної нації, акцентуючи при цьому увагу на якійсь одній з історичних традицій в Україні.
Відкрити завісу таємничості президентської позиції несподівано допоміг новий т.в.о. голови ЛОДА п. Кміть. Відповідаючи на запитання журналістки Тетяни Нагорної про зміст розмови з президентом він відповів так: «Наші з Віктором Андрійовичем погляди на Львівщину дивовижно збіглися. Ми з ним обоє бачимо область як острівець України, який ще є українським. І є два варіанти: ця українськість пошириться на всю державу - і ми отримаємо монотонну націю, яка зберігає традиції, шанує все рідне, або те, що є створене Радянським Союзом на сході та півдні України, поширюватимуть і на захід. І тоді ми через якийсь час отримаємо зовсім іншу державу. Це дуже важлива річ. І львів'яни мають розуміти свою місію». https://www.vgolos.com.ua/press/1680.html Отже, Президент України не вважає до кінця «правильною» східноукраїнську традицію і, навпаки, визнає за такий зразок західноукраїнський варіант. Вже насторожує. Але найбільше мене лякає в цій ситуації рольовий розподіл: західні українці мають місію українізувати Схід. Все це вже було в недавній нашій історії. Закінчилася така політика поки що віртуальним розколом. Не хочеться загадувати на майбутнє... І ще, пан Кміть якось дивовижно обмовився, назвавши бажаною нацією не монолітну, а «монотонну». Сподіваюсь, всім зрозуміла ціна такої обмовки?
А тепер, прочитавши виступ В.Ющенка 9 березня, я зрозумів, що, можливо, це й не була обмовка. Віктор Андрійович цілком серйозно закликав нас до спільної мети: «Наша спільна місія - відродження Української нації як єдиного і життєствердного організму, який охоплює весь наш народ, всіх громадян України без різниці поглядів, походження чи віри. Перед нами стоїть історичне завдання - сформувати єдиний український гуманітарний простір. Саме він - як жива і динамічна форма громадянської свідомості - відобразить здатність нації ототожнювати себе з єдиною історичною спільнотою, її символами, мовою, культурою, державою, нашим минулим і нашим майбутнім», - зазначив Президент України». Від всієї цієї риторики мало того, що віє Третім Райхом, сталінізмом, брежнєвізмом і сусловщиною (саме вони творили "нову історичну спільність - совєтскій народ"), але й свідчить про те, що пан Ющенко мріє про «монотонну» Україну в прямому і переносному значенні, а може навіть і в політичному... Чим тільки не пожертвуєш заради «високої мети»... Я навіть підозрюю, якими методами і засобами підлеглі Президента будуть намагатися досягти «своєї» мети. Тільки зовсім не бажаю знову опинитися в центрі величезного бездарного соціального експерименту.