Їхні рушники настільки чисто виконані, що формуючи експозицію, часто путають, як вішати - де лицева, а де виворіт. В Етнографічному музеї - виставка Галини та Світлани Махонюк.
Світлану забрав до себе Бог. Галина ж - на інвалідному візку, у неї прогресуюча м’язова атрофія. Проте все своє життя жінки присвятили вишивці.
Ще, як навчалися в школі, батько наганяв до роботи, щоб не сиділи без діла. Тож від мами перейняли рідні волинські взори.
Тепер у їхніх рушниках - 80 % авторської роботи. Над кожним трудилися разом.
Жінки творили в різних техніках: окрім хрестика, штапівка, вічка, вирізування.
Сестри створили понад триста рушників, сотню з них постійно возять на експозиції.
Оглядали їх в Литві, Польщі, Білорусі. В дві тисячі третьому була виставка і в нас, у музеї отця Блажейовського. За свою творчість жінки нагороджені двадцятьма дипломами та грамотами.
А в травні рушники Галини взяли перше місце на республіканській виставці-конкурсі "Бієнале" в Криму.
А тут - не сваряться, каже пані Раїса: і взори і орнаменти в злагоді.