Нині, через 20 років після падіння Берлінського Муру, необмежені подорожі всією Європейською Унією стали базовим досвідом цілої ґенерації, стрижнем транснаціональної європейської ідентичності. Проте, кордони, які Шенгенська угода зруйнувала всередині, зростають ззовні. Вимогу про свободу пересування, котра двадцять років тому лунала на вулицях Берліна, Маґдебурґа і Ляйпціґа, все ще можна почути в Сараєво, Тирані, Стамбулі чи Львові. Для багатьох європейців, котрі не належать до Європейської Унії, “Шенген” у жодному випадку не символізує свободу, а радше – виняток.
Своєю “Загальною декларацією прав людини” Генеральна Асамблея ООН десятого грудня 1948-го року в Парижі вписала визначну сторінку в історію людства. Деякі з основних прав, гарантованих документом, щоправда згодом випали з поля зору, наприклад, свобода пересування. Стаття 13 Декларації стверджує: “1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. 2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну”. Зокрема, через цю статтю східноєвропейські країни, а передовсім Радянський Союз відмовилися наприкінці 1948-го року підтримати Декларацію своїми голосами. Східні німці можуть дуже багато розповісти про те, як право людини на свободу пересування в НДР було брутально розтоптане. Ендеерівське міграційне законодавство – зцементоване Берлінським Муром – поділило цілі родини. Падіння муру багато хто сприйняв у першу чергу як здобуття саме цієї свободи. Не даремно словом 1989-го року в Німеччині стало саме слово “Reisefreiheit” [свобода пересування].
Нині, через 20 років, необмежені подорожі всією Європейською Унією стали базовим досвідом цілої ґенерації, стрижнем транснаціональної європейської ідентичності. Для Європи ХХІ століття необмежені подорожі мали б стати базовим конституційним правом. InterRail (Спеціальний пільговий залізничний квиток, який дає право на подорож залізницею цілої ЄУ – Z.), дисконтні авіарейси, Erasmus (програма академічних обмінів ЄУ – Z.) – перетворилися на звичні речі, на європейський стиль життя. Коли завдяки Шенгенській угоді 1995-го року прикордонні пости між державами Європейської Унії втратили свої функції, в історії європейської інтеграції було встановлено величезний верстовий стовп. Необмежне пересування поруч зі спільною валютою євро стало відчутним актом європейської єдності. Соціальна мережа Facebook функціонує в цілому світі, необмежені подорожі – лише в Європі.
Проте, кордони, які Шенгенська угода зруйнувала всередині, зростають ззовні. Турботи про безпеку, з огляду на зведений до мінімуму контроль всередині Шенгенської зони, є доволі виправданими. У міграційній та візовій політиці Європейської Унії чимраз більше превалюють безпекові аспекти, які викарбовують жорстку систему розділень, яка зазнала свого катастрофічного провалу в середземноморському регіоні. Ще й досі ЄУ не в стані дати достойну відповідь на проблеми біженців, котра б базувалася на правах людини. На узбіччі нашої “європейської мрії” про необмежені поїздки панує жахіття: з 1995-го року на морському південному кордоні Європейської Унії загинуло значно більше людей, аніж за весь час існування Залізної завіси.
По обидва боки зовнішніх кордонів ЄУ візовий режим створив кричущий перепад свобод. Західноукраїнська пенсіонерка, котра мешкає неподалік польсько-українського кордону, виявляється, більше не в змозі відвідати свою сестру в Східній Польщі, оскільки для цього їй довелося б витратити кілка днів для поїздки до Києва й вистоювання черги під посольством. Професор з боснійської Тузли, котрий хотів би взяти участь у науковій конференції в Мюнхені, повинен кілька разів з’їздити до німецького посольства в столиці Сараєво, замість того, щоб витратити цей час на консультування своїх студентів. Вимогу про свободу пересування, котра двадцять років тому лунала на вулицях Берліна, Маґдебурґа і Ляйпціґа, все ще можна почути в Сараєво, Тирані, Стамбулі чи Львові. Для багатьох європейців, котрі не належать до Європейської Унії, “Шенген” у жодному випадку не символізує свободу, а радше – виняток.
Подаючи заявку на візу до ЄУ, прохач повинен додатково надати в посольство підтвердження від поручителя приймаючої сторони, рахунок з готелю, квиток, витяг з банківського рахунку, а також підтвердження від працедавця щодо наявності праці, зарплатні та наданої відпустки. Процедура здобуття візи є тривалою, коштовною та принизливою. De-facto бажаючі подорожувати стикаються з такими ж обмеженнями права на пересування, з яким мали справу мешканці НДР у 80-х роках минулого століття. Персонал консульства видає дозвіл на в’їзд лише тоді, їх переконують “докази повернення на Батьківщину”. У НДР такими доказами повернення були політична лояльність або сімейні зв’язки. В “епоху Шенгену” ними стали економічний потенціал подавача прохання про візу в місці проживання або поручитель у місце-меті подорожі.
Складається таке враження, що Європейська Унія переплутала в’їзд з імміграцією. Живучи в нашій європейській мрії, ми сприймаємо наших європейських сусідів з узагальненою підозрою, нібито вони бажають нас обдурити. Попри те, що експерти з питань безпеки надають щоразу більше фактів того, що злочинців на кордонах не зупиняють жодні візові обмеження. Через це на багатьох сімейних святах у Німеччині чимраз частіше бракує гостей із закордону, з історичної батьківщини чинного громадянина Німеччини. Навіть їдучи на поховання родича, котрий мешкав у Європейській Унії, прохач візи повинен надати ці горезвісні “докази повернення”. Хоча зрозуміло, що допоки будуть опрацьовані всі папери й надана візи, поховання вже давно промине.
Зараз надійшла найслушніша пора, аби переглянути візове законодавство Європейської Унії у напрямку розширення прав особам, котрі бажають в’їхати до Шенгену. Лібералізація візового законодавства – це історичний шанс для Європи. Таким своїм актом Європейська Унія могла б просигналізувати іншим суспільствам, що вони теж належать до європейської родини, навіть, якщо вони не є ні членами, ні кандидатами у члени ЄУ. Вирішальне слово у цій справі повинні сказати міністри внутрішніх справ ЄУ. З огляду на недавню німецьку історію на федеральний уряд під керівництвом Анґели Меркель лягає особлива відповідальність. Якщо ми дійсно щиро святкували 20-у річницю падіння Берлінського Муру й говорили про торжество свободи й людської гідності, то свободу, подаровану нам 1989-го року ми повинні донести й іншим народам.
Тобіас Бютов [Tobias Bütow]
Назва оригіналу: Im Namen der Reisefreiheit
Джерело: Die Zeit. 01.03.2009
Зреферував Любко Петренко