Учора, 19 жовтня, в межах фестивалю "На каву до Львова" у кав’ярні-книгарні "Кабінет" відбулися "Кавові читання". Запрошені літератори (Віктор Неборак, Василь Габор та інші) та гості говорили про "каву", "кав’ярні" у творчості українських класиків і сучасників, про те, як змінювалося ставлення до кав’ярні протягом кількох років.
"У Франка немає вірша про каву. Є описи каварень - саме так тоді називали ці заклади. Франко був бідним, він ходив у каварню, куди приходили студенти, які теж були бідними. Там можна було замовити філіжанку кави, і пити її протягом години-двох, і ніхто звідти не виганяв. Плюсом такого закладу було й те, що там були свіжі газети, які завше можна було почитати, адже щоб купити собі - бракувало грошей. "Молодомузівці" любили зустрічатися у кав’ярнях. Тоді проходив дискурс народництва, тому кав’ярня через ці розмови асоціювалася з чимось буржуазним", - зазначив поет, перекладач Віктор Неборак.
Як зазначив В.Неборак, письменник Плужник вживав слова "пивниця", "корчма", в Антонича є "корчма", це вже М.Рильський знайшов сам сенс кав’ярні, як місця, де можна "не п’ючи - захмеліти".
"Недавно відкрили, а може відновили, кав’ярні, які не продають і не мають алкоголю. Так як було, мабуть, й 100 років тому", - зауважив В.Неборак.
Під час "Кавових читань" обговорювали, як кав’ярня мала важливе місце для багатьох молодих людей: вони збиратися на порозі, перед кав’ярнею (оскільки не було коштів) і там обговорювати різні новини, ситуації. Пізніше настав час, коли у кав’ярню заходили - потанцювати (знову ж таки бракувало грошей), дехто назвав львівське кавування - симбіозом європейської та східної культури.