На фронті немає легких ділянок. Але є військові частини, в яких тебе поважатимуть, розумітимуть та застосують твій хист і навички якнайкраще. Так майор на позивний «Джон» говорить про свою 65-ту окрему механізовану бригаду «Великий Луг», яка четвертий рік тримає оборону на Запорізькому напрямку.
Ми поговорили з «Джоном» про лідерські якості командирів, про роль технологій, дронів та піхоти на сучасному полі бою. А також про небезпеку розшарування суспільства під час війни і про те, що робить бойовий офіцер в ТЦК та в рекрутинговому центрі бригади.
«Міг легко стати “ухилянтом”, але не було навіть думки про це»
Пане майоре, коли ви вирішили доєднатися до ЗСУ?
Я сам – з Хмельницької області, з невеликого містечка Теофіполь. Там я закінчив профтехучилище з відзнакою. Ми з родиною думали, куди мені рухатися далі в житті, й вибір впав на військову освіту. Наприкінці 90-х закінчив Київський військовий інститут управління та зв'язку (нині це Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут). Потім був контракт у ЗСУ, який я розірвав через три роки...
Чим ви займалися у цивільному житті?
Працював на різних недержавних підприємствах. Зокрема, і в службі охорони, і в керівництві компанії, що обслуговувала житловий комплекс: такий собі приватний аналог ЖЕКу.
Коли у 2022 році мене викликали за повісткою на Хмельниччину, я жив та працював в іншому місті. Міг легко стати «ухилянтом», але не було навіть думки про це. Єдине, про що попросив у військкоматі – дати мені час, щоб передати справи в компанії, а тим часом – нехай мені, як офіцеру запасу, визначать постійне місце служби та не перекидають з однієї частини до іншої.
В той час формувалася 65-та окрема механізована бригада «Великий Луг». В одному з її новостворених батальйонів мені запропонували посаду заступника командира. Я переговорив з комбатом і погодився. Життя показало, що все тоді склалося так, як треба.
Роботине: село, яке ворог «стер з лиця землі»
«Джоне», на яких напрямках фронту ви працювали?
На початку повномасштабного вторгнення наша бригада виконувала певні завдання в тилових районах.
Але вже влітку 2022 року нас спрямували під Запоріжжя. Відтоді безперервно працюємо на цьому напрямку. З середини 2023 року це була складна ділянка і висока інтенсивність бойових дій: ворог намагався відбити втрачені позиції в районі села Роботине.
Як відтоді змінилася ситуація?
Спершу було складно. Уявіть ту місцевість у другій половині 2023 року: село Роботине було стерто з лиця землі. Лише купки битої цегли на місці будинків та залишки дорожнього покриття між ними позначають колишні вулиці. Ми утримували підвали, які ще тоді залишалися, росіяни – інші підвали, в південній частині села. Наша піхота відходила, коли останні підземні споруди були розбиті ворожим вогнем. Руїни села стали сірою зоною, яку майже неможливо утримувати.
Відтак ми вирівняли лінію зіткнення. Інтенсивність бойових дій там зменшувалася.
Як ви цим скористалися?
Облаштували позиції, налагодили всі процеси в підрозділах, стали вкладатися в підготовку особового складу: зараз наша бригада власними силами проводить базову загальновійськову підготовку (БЗВП). І, звісно, почали розвивати дронову компоненту, яка на сьогодні завдає найбільших втрат окупантам. Для фахової підготовки дронарів ми, значною мірою, співпрацюємо з профільними навчальними центрами.
«Якщо маєш хист, якщо щось добре виходило в тилу – то і в ЗСУ все вийде!»
Пане майоре, до мобілізації ви працювали на керівних посадах. Чи є такий цивільний досвід корисним у війську?
В мене, як у будь-якого керівника в комерційному секторі, основним завданням була організація процесів. Тим самим займається і командир у Збройних Силах. А ще я мав досвід у службі охорони: це і дисципліна, і питання безпеки – обов’язки досить схожі на ті, які має бойовий офіцер. Відмінність лише в тому, що твій підрозділ має зовсім інші функції, ніж служба охорони чи ЖЕК.
Фактично майже будь-який цивільний досвід стає в пригоді на війні. Якщо маєш хист, якщо в тебе щось добре виходило в тилу – то і в ЗСУ все вийде!
Як краще визначати, чим саме має новобранець займатися у війську?
Скажу як робити не варто. Не можна зважати лише на військово-облікову спеціальність та звання, і при цьому не враховувати життєвого досвіду бійця. Була в нас така ситуація: чоловік колись закінчив військову кафедру і є лейтенантом запасу. Але відтоді він на десяток років забув про військову службу і крутив кермо як водій-далекобійник. Нуль управлінського досвіду і жодного бойового. Формально його, як офіцера, могли поставити командувати ротою. Але ж він не знав би куди бігти, за що хапатися! І як, зрештою, здобути авторитет в 110 озброєних людей.
Мабуть, тут багато важать лідерські якості. Які з них, на вашу думку, найважливіші для командира?
В кожного керівника має бути характер. Організаційні здібності теж важливі. Наші люди – дуже розумні та уважні, вони швидко помічають, якщо командиру бракує твердості характеру. І намагатимуться сісти йому на голову. З іншого боку, командир обов’язково має бути людяним. На відміну від москальської армії, у нас відносини з особовим складом будуються не на страху, а на авторитеті й довірі. Навіть якщо людина, не приведи Боже, відмовляється виконувати бойові завдання, ми не можемо «махати шашкою», карати і погрожувати.
А як впливати у цьому випадку?
Пояснювати. Якщо є взаємна повага, якщо командир та особовий склад підрозділу показують позитивні приклади в бойових умовах, то боєць намагатиметься не підводити побратимів. Крім того, за українським законодавством, я можу карати передусім «гривнею». Або ж оформити безліч документів, щоб притягти до відповідальності. А це – час.
У мене в батальйоні – всі мобілізовані. Людям потрібен час для того, щоб перейти з цивільних рейок на військові. А війна швидко змінюється: сьогодні ти звик до одних умов, завтра – вони вже інші.
Як адаптувати бійців до постійно змінної ситуації?
Потрібні ефективні командири, здатні бути лідерами за складних умов. Їх треба навчати, виховувати з числа військовослужбовців з лідерськими якостями. Саме командирів нам найбільше бракує! Згадаю отой приклад з військовою кафедрою: якщо ти закінчив її колись – це автоматично не зробить тебе крутим командиром роти, готовим до бойових завдань.
Ось в мене, наприклад, 20 років минуло між тим, як я скинув військову форму і одягнув її знову. Саме цивільні лідерські навички й фронтовий досвід з 2022 року, а не військова освіта у 90-х, допомагають мені зараз.
«Або посилення армії – або окупація. Немає іншого варіанту»
Пане майоре, чи українську армію можна вважати зрізом суспільства? Чи українці, які одягнули піксель, чимось принципово відрізняються від решти?
Наведу приклад: моя сім'я проживає в одному з тилових міст. І в їхньому під’їзді є двоє специфічних сусідів. Один – алкоголік, інший – наркоман.
Мені прикро, що наші хлопці та дівчата, цвіт нації, щоденно втрачають на війні здоров’я, а дехто й життя. А такі, як мої двоє сусідів, живуть собі так, наче ніякої війни не існує... Наша армія значною мірою складається з мобілізованих, вчорашніх цивільних. Але водночас вона – найкраще, що є в нашому суспільстві.
Бо мобілізовані й контрактники поставили цивільне життя на паузу заради захисту країни.
Наскільки глибоким є це суспільне розшарування, і як його подолати?
Я про це час від часу розмовляю зі своїми дітьми, особливо коли чую запитання на кшталт: «Тату, а чому Софійчин батько щодня буває вдома, а ти – двічі на рік?» Ще у 2022 році, коли ворог стояв під Києвом, ми всі були згуртовані й ставали до зброї без вагань. Поділ суспільства почався пізніше, коли в декого виникло відчуття, що загроза десь далеко і «мене особисто не обходить». Мені це до болю нагадує кінець 2014 року, коли в тилу здавалося, що війна – це «десь там». Зараз мої побратими приїжджають у відпустку в тил і бачать несправедливість, яка їм дуже болить: кав’ярні та спортзали забиті нестарими та цілком здоровими мужиками, а поповнення на фронті майже немає...
Як це змінити? Треба людям доносити і показувати, якою страшною може бути альтернатива. Якщо не долучатися до армії сьогодні (за контрактом чи за мобілізацією – не суть важливо), то наша оборона ослабне, ворог стрімко захоплюватиме наші міста, вбиватиме, грабуватиме і ґвалтуватиме. Робитиме те ж саме, що й на територіях, окупованих з 2022 року. Ця думка має лунати в усіх медіа, крутитися на телебаченні, промовляти з білбордів. Або посилення армії – або окупація. Немає іншого варіанту.
«Джоне», як виглядає система комплектування війська на прикладі вашої бригади?
А як ви гадаєте, навіщо я, заступник командира бойового батальйону, відряджений з гарячого Запорізького напрямку в тил? Не від хорошого життя ми з побратимами щодня працюємо в ТЦК і в рекрутинговому центрі 65 ОМБр. Відбираємо мобілізованих, пропонуємо їм службу у лавах нашої бригади. Про це ж саме говоримо з СЗЧ-шниками (тими, хто самовільно залишив частину – ред.), які готові повернутися на службу. Потенційних контрактників – теж знайомимо з особливостями служби в 65-ці. Знаходимо аргументи для того, щоб ішли саме до нас, а не до більш медійних, розкручених бригад.
Я не перший рік служу на одному напрямку фронту, тож можу розповісти новобранцям, що на них в нас чекає: і в плані підготовки та забезпечення, і щодо виконання бойових завдань. Я й сам мобілізований – тож з нинішніми мобілізованими можу знайти спільну мову.
«Чим краще працюють дронарі, тим менше роботи має піхота»
Ледь не половину нашої розмови з «Джоном», заступником командира мотопіхотного батальйону 65 ОМБр, ми присвятили особливостям та перевагам служби в його бригаді.
· Ґрунтовна підготовка.
«Якщо в новобранця немає бойового досвіду, то ми більш ніж два місяці його ганятимемо! І навчимо всього, що потрібно, – обіцяє заступник комбата. – Бригада має свою базу, свої полігони та інструкторів. Якщо новобранець прийде до нас сьогодні, то в окопах він не зможе опинитися раніше, ніж навесні».
· Робота на одному напрямку.
65 окрема механізована бригада воює на Оріхівському напрямку з 2023 року, від початку свого висування на фронт. Тож командири досконало розуміють специфіку роботи у своїй місцевості, а розвідники знають на ній кожен кущик.
«На фронті немає легких ділянок! – каже «Джон». – Сьогодні наша смуга відповідальності має нижчу інтенсивність бойових дій, ніж сусідній Гуляйпільський, або Покровський, Костянтинівський чи інші напрямки фронту. Звісно, на війні все змінюється. Але зараз наші новоприбулі мають час для поступової адаптації до бойових умов».
· Підтримка і турбота.
«Знаєте, як ми приймаємо бійців, які вийшли з позицій? Хмельницькі волонтери передали нам мобільний лазне-пральний комплекс, – ділиться пан майор. – Тож ми одразу забезпечуємо хлопцям можливість помитися, переодягтися в чисте й поїсти. Паралельно працюють групи фахівців з контролю бойового стресу і психологічної підтримки».
· Технологічні завдання виконує молодь.
Безпілотні системи, радіоелектронна розвідка і боротьба (РЕР/РЕБ), зв’язок – на ці та інші високотехнологічні аспекти бойової роботи 65 ОМБр кличе молодь, пояснює «Джон»:
«Молоді у війську, на жаль, небагато. Тому ми залучаємо її передусім як операторів БпЛА або зв’язківців: це напрямки, які не кожному даються легко. Шукаємо таких фахівців, коли треба – перетягуємо хлопців і дівчат з інших секторів».
· Воюють переважно дрони.
Якщо оператори БпЛА вчасно виявляють і вражають штурмові групи окупантів, то ворог навіть не доходить до позицій піхоти, пояснює заступник комбата.
«Коли в нас були періоди масованих штурмів – то їх майже на 100% зупиняли наші FPV та дрони-«бомбери», за додаткової підтримки артилерії. Чим краще працюють мої дронарі, тим менше роботи має моя піхота, – пояснює Джон. – Тим рідше в неї виникає потреба виходити з укриттів і давати стрілецький бій. А отже, меншими будуть наші втрати. Ось така логіка організації бою!»
Наземні роботизовані комплекси (НРК) – досить новий напрям в українському війську. В 65 ОМБр вони є засобом логістики на позиції та медичної евакуації з переднього краю.
Військо – формує характер людини і країни
Майор на позивний «Джон» говорить не лише про бойові будні свого мотопіхотного батальйону в складі 65 ОМБр, або про свою роботу з комплектування бригади, якою він час від часу опікується в тилу.
Він міркує про те, як військова служба змінює життя людей, колишніх цивільних. З одного боку, це загострене відчуття справедливості, каже «Джон»: «Я вважаю, що вся наша економіка повинна перейти на воєнні рейки: потрібні снаряди, дрони, РЕБ а не ремонти доріг у тилових містах. Є позитивні зрушення, але, як на мене, вони ще недостатні».
З іншого боку, людина, яка проходить через фронт, отримує певні пільги від держави й назавжди – завойовує повагу прогресивної частини українського суспільства. Але чи не найголовніше – те, що війна гартує характер і допомагає зрозуміти, ким ти насправді є.
«Новобранець приходить до нас, а за рік стає новою людиною! Я по очах моїх бійців бачу, як в них формується сталевий характер – отой стрижень, який у цивільному житті не так і просто виробити, – помічає пан майор. – Ця сила духу є надзвичайно важливою. А ще – в тебе з’являються побратими, на яких завжди можеш покластися: з ними ти готовий піти у бій, а згодом і мати справи у цивільному житті».
Менше з тим, навіть після гіпотетичного завершення війни Україна не зможе просто перегорнути сторінку: адже росія, яка мріє про продовження агресії, одномоментно не зникне з мапи. «Нам доведеться жити як Ізраїль: перебувати в постійній бойовій готовності, розвивати армію й технології, ретельно навчати солдатів та високо оплачувати роботу офіцерів», – підсумовує «Джон».
65 ОМБр «Великий Луг» – це бойова родина, побудована не на примусі, а на досвіді та взаємній повазі. Дізнатися більше і знайти собі оптимальне місце служби можна в рекрутинговому центрі 65 ОМБр (тел.: (068) 704-43-12 і (093) 397-55-76) Бригада залучає людей різного фаху, віку та життєвого досвіду, і кожному готова знайти гідне застосування.