Війна – це мистецтво обману, казав Сунь-цзи. Усі великі успішні наступальні операції минулого століття містили елемент несподіванки та вміння концентрувати вирішальну перевагу сил на основних напрямках головного удару. І навпаки, невдалі контрнаступи були наслідком того, що супротивник заздалегідь підготувався до відсічі і розгадав наміри іншої сторони.
Зараз вся Україна чекає і сподівається на весняний контрнаступ ЗСУ. Аналітики розглядають різні варіанти контрнаступальних операцій. Напрямки основних ударів варіюються від Херсонщини і Приазов’я до околиць Бахмута і півночі Луганської області. Експерти припускають, що може бути серія наступальних операцій. Можливо, буде основний і допоміжний удари. Або кілька ударів, за результатами ефективності яких Генштаб України ухвалюватиме подальші рішення. Ніхто точно не може сказати, коли і де саме ЗСУ розпочнуть контрнаступальні дії. Є лише ймовірні припущення. І це насправді добре. Бо якби плани українського Генштабу були відомі наперед або легко прогнозувалися, виходячи з конфігурації фронту, це створило б надто великі ризики невдачі усієї весняно-літньої кампанії.
Друга світова війна має багато прикладів вдалих контрнаступальних операцій, які приводили до розгрому протилежної сторони. Усі вони були результатом раптових несподіваних дій, нестандартних рішень, які противник не зміг передбачити. Або наслідком неправильної оцінки напрямку головного удару.
Після розгрому Польщі 1939 року Гітлер поставив за мету завдати поразки Франції та Великобританії. Командування сухопутних сил спочатку розробило план вторгнення, який дуже нагадував німецький «план Шліффена» зразка Першої світової війни. Головний удар пропонувалося наносити через Бельгію на північний захід Франції з виходом на узбережжя Атлантичного океану. Стратегічний задум операції не становив таємниці для західних союзників. Навпаки, удар німців у цьому напрямку був логічним і прогнозованим. Адже південніше Францію прикривала лінія Мажино і природні перешкоди у вигляді Арденн, вузьких лісових доріг та пересіченої місцевості, які вважалися майже неприступними.
Невідомо, як би закінчилася військова кампанія 1940 року в Західній Європі, якби Вермахт слідував старій концепції. Та в начальника штабу групи армії «А» Еріха фон Манштайна виникла блискуча ідея: перенести напрям головного удару німецької армії з Бельгії на Арденни в напрямку Седану. У той час як війська союзників рухатимуться назустріч німцям, які наступали з Голландії та Бельгії, основні танкові дивізії Вермахту мали швидко пройти гористу місцевість, форсувати річку Маас і прорватися у Францію в тому місці, яке було найменш очікуваним. Після їхнього виходу на оперативний простір франко-англійські військові частини в Бельгії потрапляли в пастку. Гітлерові план Манштайна сподобався. В подальшому він був успішно реалізований на практиці і призвів до повної поразки Франції. Хоча не всі в німецькому генштабі вірили в успіх ризикованого нестандартного плану.
Перед початком висадки союзників у Нормандії в червні 1944 року була проведена масштабна дезінформаційна кампанія, яка ввела в оману Гітлера та німецьке верховне командування. Німці активно готувалися до відсічі ймовірного англо-американського десанту. Для цього було збудовано цілу систему укріплень на узбережжі, відомих під назвою Атлантичного валу. Атлантичний вал не був однорідним і мав слабкі місця. Однак німці сподівалися, що найбільш вірогідною є висадка союзників у районі протоки Па-де-Кале. Саме там вони збудували найбільші укріплення. На перший погляд, усе виглядало логічно. У цьому районі найменша відстань від Англії до Франції.
Союзники доклали багато зусиль, щоб ввести в оману ворога і переконати його, що висадка таки відбудеться в районі Кале. Для цього спорудили фальшиві аеродроми, створили макети надувних танків і військових містечок. Провели цілеспрямований вкид дезінформації. У підсумку німці дійсно повірили, що союзники планують вторгнення через Па-де-Кале і Норвегію. У день початку операції «Оверлорд» основні сили Верхмату були зосереджені не в Нормандії, а в районі протоки Па-де-Кале.
Дату початку операції «Оверлорд» також було підібрано вдало з точки зору несподіванки. У ті дні початку червня 1944 року на морі стояла штормова погода. Виходячи з даних синоптиків, німецьке командування дійшло висновку, що висадка союзників 5-7 червня майже неможлива. Командувач німецьких військ у Північній Франції фельдмаршал Ервін Роммель, повіривши прогнозу погоди, поїхав у Німеччину, щоб відсвяткувати день народження дружини. Коли почалася висадка союзників, він був далеко. У результаті німецькі війська діяли не так швидко, як могли б. Гітлер теж спочатку не вірив, що Нормандія – головне місце десанту, тим більше, що союзники висадили невеликі десанти в районі Кале, щоб ще більше заплутати карти. Коли ж стало зрозуміло, що німецьке командування пошили в дурні, було вже пізно.
В історії Другої світової є також приклад великої контрнаступальної операції, яка довго готувалася, але завершилася крахом. Ідеться про наступальну операцію Вермахту на Курській дузі під назвою «Цитадель», яка відбулася в липні 1943 року. Після розгрому в Сталінградській битві перед Третім Райхом постала важка дилема. Гітлер вимагав від своїх генералів реваншу за програш. Однак частина німецького генералітету схилялась до думки, що навесні та влітку 1943 року не варто починати наступальних операцій, а краще віддати ініціативу Червоній армії й оборонятися. Сили Вермахту були вже не ті, що рік чи два тому. Фюрер усе ж ухвалив рішення на користь «Цитаделі». Проте радянське командування дізналося про плани німців ще у квітні 1943 року. Контрнаступ німецьких військ не став несподіванкою для СРСР. Навпаки, напрямки основних ударів були відомі. Та й сама конфігурація лінії фронту дозволяла з великою ймовірністю прогнозувати подальші кроки противника.
Спочатку планувалося, що великий стратегічний німецький наступ на Курській дузі розпочнеться 3 травня. До того часу мали настати сприятливі погодні умови. Та потім виявилося, що до цієї дати неможливо повною мірою відновити війська. Постачання нової техніки у Вермахт, зокрема танків «Тигр» і «Пантера», САУ «Фердинанд», також відставало від графіку. Гітлер вагався і кілька разів відкладав дату початку наступальної операції, бо плекав великі надії на новітню потужну зброю. Нарешті остаточно було підтверджено дату 5 липня.
До того часу радянські війська зуміли звести на Курській дузі серйозні ешелоновані смуги укріплень, які складалися з кількох ліній оборони. Відомі німецькі генерали, такі як уже згаданий Манштайн, Вальтер Модель і Гайнц Вільгельм Гудеріан, висловлювали свої сумніви в успіху контрнаступу. Хоча в наказі Гітлера про операцію «Цитадель» йшлося про завдання несподіваних раптових ударів, ніякої несподіванки, звісно, не вийшло. У підсумку німецький контрнаступ у липні 1943 року під Курськом провалився. Ціною значних втрат накопичених напередодні з великими зусиллями ресурсів і техніки, Вермахт зумів просунутися лише на кілька десятків кілометрів. Це була остання велика наступальна операція Третього Рейху на Східному фронті.
Сунь-Цзи писав: «Війна — це мистецтво брехні. Тому, якщо ти вправний, придурюйся невмілим. Якщо ти діяльний — корч із себе млявого. Якщо ти близько — вдавай, що далеко, а якщо далеко — вдавай, що близько. Той, хто перед боєм у штабі ретельно аналізує його можливий розвиток, має більше шансів перемогти. А хто не мав успіху в попередніх штабних розрахунках, програє битву ще до початку. Сторона з більшою кількістю переможних сценаріїв виграє. Сторона, що має їх менше, програє. Той, хто не планує, прирікає себе на очевидну поразку».
Український Генштаб уже зумів здивувати агресора. Сподіваємося, що це йому вдасться зробити і цьогоріч.