В очікуванні Врадіївки-2

Чи дійде в Україні до бунтів, викликаних безкарністю злочинців?

8 серпня

Літо 2018 року виявилося спекотнішим, ніж очікувалося, – на жаль, лише в тому, що стосується резонансних злочинів. Серпень не встиг розпочатись, а в Херсоні вже хлюпнули кислотою у Катерину Гандзюк – чиновницю міськради, яка бореться з корупцією. 3 серпня імовірного нападника на Гандзюк затримали. Того ж дня в Бердянську суд заарештував ймовірного вбивцю АТОвця-активіста Віталія Олешка – трагедія сталася 31 липня в Бердянську. Тими ж днями, 2 серпня, у передмісті Одеси скоєно замах на місцевого РУХівця Михайла Кузаконя та редактора видання «Громадське слідство» Григорія Козьми – на їхнє авто наїхала вантажівка, після чого водій вискочив і втік на мопеді.

Раніше, у червні, в Херсоні невідомі напали на журналіста Сергія Нікітенка, а в Одесі штрикнули ножем члена Ради громадського контролю НАБУ Віталія Устименка. Неспокійним був і травень: 25 травня екс-очільника одеського «Правого сектору» Сергія Стерненка мало не зарізали на вулиці, коли він йшов зі своєю дівчиною. Йому вдалося відбитися, в результаті чого один з двох нападників помер. За словами Стерненка, це був уже третій (!) напад на нього. І це тільки частина резонансних інцидентів, постраждалими в яких виявились громадські активісти, журналісти та подібна небайдужа публіка.

Не можна сказати, що правоохоронні органи на це не реагують. Ймовірного нападника на Гандзюк та ймовірного вбивцю Олешка затримали буквально по гарячих слідах. Але, на жаль, є привід підозрювати, що швидкість реагування іноді залежить від «калібру» постраждалої особи та її медійної «ваги». Наприклад, наприкінці липня Нікітенко повідомив журналістів: «Ми намагаємося впоратися своїми силами, шукаємо записи камер спостереження». Поліція, за його словами, на той момент допитала одного свідка, та й того потерпіла сторона знайшла сама. У справі Устименка правоохоронці також досі не відзвітувались. Звичайно, справа не в термінах як таких, а в тому, що суспільство схильне бачити в будь-яких затримках умисне зволікання, і навіть коли правоохоронці пред’являють затриманих підозрюваних, це нерідко сприймається як «показуха» заради «піару». Нічого не вдієш: за останні роки Україна бачила чимало спектаклів, коли гучні звинувачення, «неспростовні докази» й ефектні затримання закінчувались нічим і фігуранти виходили на свободу та відновлювали свій статус. Ну а запевнення високопосадовців, що вони беруть справу на особистий контроль, взагалі стали окремим жанром інтернет-мемів. А тимчасом суспільне невдоволення накопичується і рано чи пізно може набути вибухонебезпечних концентрацій.

Окрім цих випадків, в Україні не бракує інших прецедентів безкарності, які просто-таки виводять суспільство зі себе. До прикладу, справа Олени Зайцевої, яка в жовтні 2017-го скоїла ДТП, в якій загинули шестеро харків’ян. Нині Зайцева перебуває під арештом, йде слідство та суд. За даними слідства, в організмі Зайцевої після аварії виявили сліди наркотиків – кодеїну та фенобарбіталу. Здавалося б, справа не повинна бути аж надто заплутаною, але вона тягнеться вже 9 місяців. І ось вже лікар-нарколог, яка оглядала Зайцеву одразу після аварії і виявила в її крові опіати, кудись поділася. З роботи жінка раптово звільнилася, її не можуть знайти ані сусіди, ані судові пристави, а її домашні від коментарів відмовляються. Чим це все закінчиться, не знає ніхто, але суспільство вже давно готове до того, що «мажорка» вийде сухою з води. І навіть якщо суд пред’явить неспростовні докази її невинуватості, судові ніхто не повірить. Бо ще не забувся, наприклад, випадок Станіслава Толстошеєва, який у 2017 році вчинив ДТП, під час якої загинула жінка. Але, як потім показали експертизи, у хлопця стався напад епілепсії – підступної хвороби, про яку 21 рік його життя ніхто не знав і яка вигулькнула саме тоді, коли він був за кермом. Аналогічних випадків безліч – достатньо «забити» до пошуковика ключові слова «мажор», «ДТП», «суд».

І на практиці подібні випадки мають не менший деструктивний політичний потенціал, ніж нерозслідувані (або розслідувані непереконливо чи невчасно) напади на активістів. Так, напади на активістів набувають найбільшого розголосу і найприскіпливішої уваги їхніх колег по третьому сектору. Слід враховувати й те, що атаки на активістів суспільство сприймає як атаку на цінності, які вони уособлюють. Але тимчасом «мажорські» ДТП вражають суспільство своєю буденністю, бо під колесами гинуть звичайні люди, котрі не перешкоджали ніяким корупціонерам, не втручалися до політики, а просто опинилися не в тому місці і не в той час. Усвідомлення цього обурює суспільство не менше, ніж війна. Бо війна – це результат руйнування державного ладу, а випадки отакої безкарності – це свідчення того, що державний лад не здатен тебе захистити. Такі прецеденти чітко виявляють, що українське суспільство і досі поділене на своєрідні касти, які мають різні системи відповідальності. І почуття безсилля перед таким становищем час від часу породжує стихійні бунти.

Саме так було колись у Врадіївці, де люди, доведені до відчаю страхом за власну безпеку та за безпеку своїх близьких, зважились на радикальні дії. То був липень 2013-го – буквально за декілька місяців суспільне обурення знайшло вихід на Майдані, де Януковичу мстилися за все: і за жорстокість «Беркуту», і за роботу на Кремль, і за здирництво, і за всі непокарані безчинства кількох попередніх років.

Теперішня влада, незважаючи на реформи, так і не змогла довести суспільству головного: що злочин буде неодмінно покараний відповідно до чинного законодавства. І декілька блискавичних «посадок» цього, на жаль, не змінять. Проблема в тому, що на завоювання суспільної довіри потрібні роки наполегливої і результативної праці, а їх у чинної команди вже нема. З огляду на політичні рейтинги, наступна влада також не зможе продемонструвати тут переконливих досягнень, а отже, суспільне обурення буде накопичуватись. Просто тому, що навіть три покарані злочини нічого не значать, якщо в усіх перед очима є бодай один приклад непокараного зла (або покараного так, що в це ніхто не вірить). Питання лише в тому, чи не прорветься це невдоволення черговою Врадіївкою, якій, як і у 2013-му, аплодуватиме уся країна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У Львові назвали найкращі книги 25 Book Forum
Головні новини Львова за 20 вересня
Люди, які напали на палац культури у Львові, «засвітились» на відео з камер спостереження
Широка Помісна коаліція
Верховна Рада обрала 14 нових членів ЦВК
СБУ проводить обшуки в компанії «ПБС» та у ресторанах на Буковелі
Група праворадикалів захопила палац культури у Львові, щоб зірвати неіснуючі «фашистські заходи»
У Львові 71 будинок залишився без гарячої води
Петицію про будівництво сміттєпереробного заводу у Львові підтримав лише 31 депутат міськради
Верховна Рада підтримала поправки до Конституції щодо євроатлантичного курсу України