У ніч на 21 вересня Росія завдала нову серію масованих ракетних ударів по території України. Однією з цілей агресора знову стали об’єкти енергетичної інфраструктури. Є всі підстави вважати, що з наближенням зими та опалювального сезону Москва відновить свої спроби знищити українську енергетику. Це вписується в цинічну стратегію Кремля тривалої війни на виснаження, в якій цивільне населення є заручником та об’єктом для терористичних атак. Основне питання не в тому, чи будуть нові російські удари, а в тому, як на них відповість Україна.
Напередодні нового опалювального сезону в України, з одного боку, значно посилився протиповітряний захист. Але енергетична система, яка зазнала великих руйнувань під час попередніх російських ударів, теж стала вразливіша. Це може бути додатковою спокусою для Кремля повторити свої терористичні атаки. Досі нічого не стримувало Росію від таких дій. Теоретично, є лише один інструмент, здатний змусити агресора задуматися, чи варто руйнувати енергетичну мережу України. І це не загроза нових санкцій чи міжнародний осуд, а ймовірність отримати такі ж масовані удари і знищення власної інфраструктури. Якщо Росія розпочне нову серію атак на українську енергетику, Україні доведеться вирішувати не тільки питання якісного прикриття повітря системами ППО, а й те, чи не настав час до ударів відплати.
Рік тому Україна фактично не мала власної зброї далекого ураження, якою могла атакувати територію ворога. Тому росіяни здійснювали масовані ракетні атаки та запускали рої «Шахедів» по Україні, не побоюючись ударів у відповідь. Київ виконував взяте на себе зобов’язання: використовувати західну зброю лише для ударів по агресору в межах території України. У той час як українці сиділи в темряві, безсило спостерігаючи, як ворог знищує енергетичну інфраструктуру, росіяни жили спокійним життям. Для пересічного російського обивателя війна була десь далеко. Звісно, неприємна інформація про великі втрати час від часу просочувалася крізь жорстко контрольоване інформаційне поле. Та від неї можна було абстрагуватися, якщо це не торкалося персонально тебе і твоїх близьких. Поодинокі атаки українських безпілотників углиб РФ чи удари по об’єктах у Бєлгородській області взимку 2022/2023 років не могли кардинально вплинути на військову потугу, економічний та промисловий потенціал країни-агресора, а радше виконувати символічну місію і мали психологічний ефект.
Через рік ситуація набула інших обрисів. Західні союзники, як і раніше забороняють Україні атакувати своєю зброєю російську територію, маючи власні мотиви. Але за цей час у ЗСУ з'явилися принципово нові можливості для здійснення ударів углиб території агресора. Якщо восени 2022 року атаки українських військ по окупованому Криму були подією і рідкісним явищем, то зараз перетворилися на буденність. Чорноморський флот РФ, який погрожував блокувати українські порти, тепер сам загнаний у бухти і поніс серйозні втрати. Українські дрони регулярно завдають ураження по території власне Російської Федерації і долітають аж до Кремля. Також ще влітку з’явилася інформація, що Україна здійснила атаки проти держави-агресора, використовуючи переоснащені зенітні ракети С-200. А українські морські дрони атакували базу російського флоту в Новоросійську. Захід, який спочатку сприймав такі удари українських Збройних сил вкрай нервово і напружено, зараз ставиться до них з розумінням і доволі спокійно. А Росія фактично змирилася з новою реальністю, в якій по її території і військових об’єктах регулярно прилітає.
Та чи готова сьогодні Україна технологічно і політично на серйозні удари відплати вглиб території Російської Федерації? Війна, розв’язана Росією, може й надалі тривати майже винятково на українській землі, знищуючи нашу інфраструктуру, завдаючи смерті та численні руйнування. А може стати частиною російської буденності. Російська економіка змогла досить непогано пристосуватися до режиму санкцій. Та війна – річ дуже дорога. На неї потрібно багато грошей. За деякими даними, зараз третина витрат російського бюджету йде на військові цілі. Існує альтернативний санкціям спосіб значно збільшити ціну війни для Москви – почати завдавати удари по російській території, підриваючи насамперед військово-промисловий потенціал супротивника. Але також руйнуючи його економічну інфраструктуру.
Росія велика за площею країна. Але велика територія робить її надто уразливою, адже її дуже важко надійно прикрити системами ППО. Росія має значну кількість систем протиповітряної оборони, серед яких провідними є С-400 та С-300. Та не має можливості виготовляти нові швидкими темпами і швидко поповнювати запаси ракет до них. Якщо вірити відкритим даним, з 2012 року в армію РФ поставили 57 ЗРК С-400. За рік країна-агресор може виготовляти до трьох таких систем. Є також інформація, що російський ВПК щороку може виробляти до 2000 зенітних ракет до систем ППО усіх типів, починаючи від ПЗРК. Американська аналітична установа Jamestown Foundation вважає, що за рік російський ВПК здатен виготовити в діапазоні від 50 до декількох сотень ракет до комплексів С-400. Це не так багато, щоб компенсувати витрати під час відбиття масованих атак дронів та ракет. Навіть при нинішніх відносно нечисленних спробах України атакувати територію агресора, його ППО демонструє серйозні провали і раз за разом українські атаки досягають цілей. А що буде, якщо територію РФ атакуватимуть близько сотні безпілотників та ракет дальнього радіуса дії? Держава-агресор має відчутну вразливість до атак з повітря. І це могло б бути одним із чинників, здатних наблизити українську перемогу.
Можна з упевненістю сказати: зараз Україна здатна виготовляти дрони, які можуть проникати на значну відстань углиб території агресора. Точна дальність ураження українських безпілотників невідома. Можливо, вона навіть перевищує 1000 км. Крім того, у розпорядженні ЗСУ є морські дрони, спроможні досягти всієї лінії чорноморського узбережжя, аж до російського портового міста Новоросійськ. Питання в тому, чи виробляє Україна достатньо дронів різних модифікацій для масованих атак, які можуть істотно виснажити ППО ворога і завдати йому серйозних збитків? Чи можуть такі атаки відбуватися регулярно і з високою частотою, щоб російський ВПК не встигав виробляти зенітні ракети та інші засоби ураження загроз з повітря?
Крім дронів, у ЗСУ з’явилася можливість атакувати РФ ракетами. З одного боку, йдеться про модифіковані зенітні ракети до систем С-200. Ми не знаємо точну кількість таких засобів ураження, як і дальність їхнього польоту. За інформацією, яка просочилася у ЗМІ, можна говорити про радіус дії у кількасот кілометрів. На озброєнні України було п’ять-шість дивізіонів C-200. Кожен дивізіон мав батарею зі шести пускових установок. Щодо наявних запасів ракет, то більшість експертів каже, що на зберіганні їх могло бути кілька сотень.
Також Україна працює над ракетою «Нептун». Прогрес тут теж є. Іноземні джерела стверджували, що модифікована ракета «Нептун» для ударів по наземних цілях здатна летіти на відстань до 400 км і має 350 кг бойової частини. Ці ракети були апробовані в дії при атаках на російські військові цілі у Криму. Проблема в тому, що їх може бути мало. Цю інформацію підтверджує начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов, який заявив, що зараз держава не має ліній для серійного виробництва таких ракет.
Та навіть якщо в України буде технологічна можливість влаштувати росіянам удари відплати, потрібне політичне рішення. Одна справа – атакувати суто військові цілі та підприємства ВПК. Інша – енергетичні об’єкти та цілі подвійного характеру. В інтерв’ю The Economist Кирило Буданов запевнив, що Україна готується відповідати на можливі атаки російських окупантів по енергетичній інфраструктурі восени та взимку. «Нехай починають. Вони теж отримають відповідь», – стверджує Буданов. Новий міністр оборони України Рустам Умєров в інтерв'ю CNN теж запевнив, що у випадку атак Росії на енергетичну інфраструктуру наша країна буде здійснювати удари у відповідь. Втім, очевидно, що таке рішення будуть ухвалювати не вони особисто.
Наразі ми вже спостерігали перші поодинокі спроби вивести з ладу російську енергетику в окремих містах. Можливо, це прозорий натяк, що на росіян може чекати симетрична відповідь у разі їхніх нових зусиль позбавити українців світла і тепла взимку. Рік тому не тільки Україна не мала технологічних можливостей для відплати. Існував значний політичний тиск з боку західних союзників, які давали зрозуміти, що не схвалюють атак по території агресора. Та зараз, коли такі атаки стали буденністю і продемонстрували здатність ефективно вражати цілі, тиск на Україну буде значно меншим. Якщо РФ знову спробує влаштувати енергетичний Армагеддон Україні, голоси проти українських ударів відплати звучатимуть значно тихіше. Тим більше, що Захід фактично вичерпав механізми впливу на агресора через нові санкції. Тому удари відплати можуть виявитися єдино можливою та зрозумілою відповіддю на дії Кремля. Підірвати економічну стійкість РФ і моральний дух російського суспільства, яке все ще почувається досить комфортно на тлі розв’язаної загарбницької війни.