– Що є дійсно хорошою літературою, може показати лише час. Роберт Музіль за своє життя продав лише вісімсот екземплярів своєї «Людини без властивостей», а тепер це світовий бестселер.
Сабіне Грубер - відома австрійська письменниця, драматург, есеїст. За словами самої авторки, вона завжди пише лише тому, що мусить, і про те, що мусить. Тому її твори завжди щирі, лише таким чином можна донести якусь глибоку думку до душі людини. Сабіне й сама видається дуже відвертою, цікавою, проте стриманою у своїх висловлюваннях людиною: вона не просто відповідає на питання, а певний час замислюється над тим, що сказати.
Про творчість, погляд на сучасну літературу Сабіне Грубер розповіла в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.
- Ви вперше у Львові. До приїзду ви чули щось про наше місто?
- Дійсно, я вперше у Львові. Перед тим, як сюди їхати, купила дуже деталізований туристичний путівник вашого міста і воно мене одразу зацікавило, бо побачила, що тут багато музеїв. Я люблю музеї, відвідала Національний музей ім. Шептицького, бачила фантастичні ікони. Це дійсно фантастика! А до того згадки про Львів досить часто траплялися мені в художній літературі, було цікаво приїхати в це місто.
- Вас запросили приїхати на Форум видавців, чим вразив книжковий ярмарок у Львові?
- Я, звичайно, не була на всіх книжкових ярмарках світу, але цей форум, на мою думку, є надзвичайно цікавим. На жаль, мені не вдалося відвідати всі читання, бо не розмовляю ні українською, ні російською, лише трохи володію англійською і вже добре вивчила італійську. Я була на ночі поезії, там було дуже шумно, люди не змогли сконцентруватися і тому це вийшло не дуже добре.
Форум мені дуже сподобався, тому що тут все концентрується навколо авторів. У Франкфурті, наприклад, все обертається тільки навколо маркетингу, бізнес - як більше продати книжок і так далі, а тут є увага до авторів. Ще один великий плюс - всі читання відбуваються в дуже гарних місцях, театр Леся Курбаса мене вразив своєю прекрасною неоготичною архітектурою. Тому цей захід успішний, людям подобається це місто, такі місця, вони випромінюють якусь енергетику, щось надзвичайне, це додає Форуму, його не порівняти із тим самим Франкфуртом, де є велика зала і немає жодних прикрас. Львів має щастя бути гарним містом. Франкфурт для мене жахливий, він був зруйнований під час Другої світової війни і те, що відбудували, одним словом, відновлення не було вдалим.
- Наразі лише один ваш роман - «Неприкаяні» - перекладено на російську, коли чекати на ваші книжки в українському перекладі?
- На російську мову перекладено мій перший роман. Це була ініціатива перекладача, вона звернула на мене увагу під час одного з літературних фестивалів і потім переклала мій роман. Я дуже хочу, щоб вийшов мій роман українською. На ці цілі навіть можна отримати допомогу. Я з Північного Тіролю, там надають допомогу тим, хто перекладає наші твори. Якщо якийсь перекладач з України захоче перекласти мій твір, то він може брати участь у конкурсі і виграти грант.
- Рецензії на роман у Росії не були однозначними, одні критики говорили, що це проекція вашого власного життя, переживань, інші - що взагалі незрозуміло про що він і для кого?
- Мені є цікавим той факт, що коли пишуть жінки, то їм завжди закидають автобіографічність. Це не той випадок. Роман розповідає про жебрака, який жив у Венеції, його історія лягла в основу твору. Ще одні герої - пара Рита й Антон - брат із сестрою. Власне цей жебрак був чоловіком Рити, він продавець риби, який закінчує життя, як жебрак, і власне мешкає під рибними ятками. Історія вигадана, в ній йдеться про неможливість сказати щось. Я, як вже згадувала, з Північного Тіролю, там говорять на багатьох діалектах, важко іноді зрозуміти іншого. Я хотіла показати, як перемогти цю неможливість говорити. Тому Риту захоплює те, як швидко говорять італійці.
- Якщо з власного життя ви нічого не переносите у твори, то звідки берете сюжети, що вас взагалі підштовхнуло до творчості?
- Звичайно, на це завжди дуже важко відповісти. Просто коли я була малою дитиною, то дуже багато читала, читала, читала і почала писати. Так цікавіше пізнається світ, коли ти створюєш інші життя, через них багато дізнаєшся. Знаєте, в основі моєї літератури лежить дитяча нудьга. Коли я була дитиною, мені часто було нудно і лише книжки могли поглинути цю нудьгу, а потім творчість.
- А ви уявляєте для кого пишете, свою аудиторію?
- Коли пишу, я ніколи не уявляю читача. Цього не можна робити, інакше я би підпадала під певну категорію виміру в нашому суспільстві, це би було те, чого вимагає суспільство, і я би тоді не була собою, моя творчість була би іншою. Я пишу, бо мушу писати, і я пишу те, що мушу.
- Чи знайомі ви з творами українських авторів?
- Мушу визнати, що я ніколи не мала стосунків із українською літературою. Але я це швидко надолужу. Єдиний, кого знаю, - це Юрій Андрухович, ми познайомилися у Швейцарії.
- У вашій країні люди багато читають?
- Я не знаю конкретних чисел, але можу сказати, що в нас ніколи не друкувалося стільки книжок, як зараз. Я припускаю, що є різні способи читання, - можна читати в Інтернеті. Мені дуже шкода, що літературні критики в нас дуже мало читають і досить часто не розуміють творів, їх реальний зміст, суть.
- Але вони формують певну думку в читача: що варто купити і прочитати, а що ні...
- Зараз ми є в дуже складній ситуації, потрапили під вплив такого собі «заводу літератури». Виникає питання - як донести книжку до читача? В нашому капіталістичному світі всі потребують реклами, йдеться лише про те, як добре продати роман, іноді книжка стає популярною через скандал чи є сама скандальною, бо в ній піднімаються радикальні теми. Тому в основі читання немає розуміння книжки.
У світовому просторі найбільш цікавою є розважальна література. Треба виховувати смак до читання зі школи. Давати дітям якісь складніші тексти, вчити їх розуміти літературу, звичайно, дітей не можна авторитарно примушувати до читання, необхідно це робити в ігровому стилі. Це дійсно важливо, бо коли книжка - бестселер, це не значить, що це хороша література, можливо, це механізми маркетингу. Тепер найкраще продаються книжки якихось телеведучих, тому що їх знають і всім цікаво дізнатися їх автобіографію, але це нічого не має спільного зі справжньою літературою.
Що є дійсно хорошою літературою, може показати лише час. Роберт Музіль - австрійський письменник - за своє життя продав лише вісімсот екземплярів книжки «Людина без властивостей», а тепер це світовий бестселер. Прохасько її переклав. Сучасників Роберта Музіля, які продали купу романів, ніхто вже не пам'ятає.
Фото зі сайту www.tirolmultimedial.at