За останні два місяці різко збільшилась кількість скарг на насилля, яке вчиняють по відношенню до своїх дружин демобілізовані бійці АТО, заявили в міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда».
Якщо взимку і навесні таких скарг було 3-5 на місяць, то в липні і серпні їх кількість збільшилася до 20 за один місяць, наводить дані правозахисників портал ДеПо.
В той же час у «Ла Страді» не знають точних пояснень різкої зміни статистики і припускають, що, можливо, жінки демобілізованих стали більш поінформованими, тому і звертаються частіше за допомогою.
Згідно зі статистичними даними, озвученими науково-дослідним центром гуманітарних проблем Збройних сил України, якщо у світі норма вразливих до психогенних травм бійців складає 25 %, то серед учасників АТО психогенні втрати становлять майже 80 %. При цьому до 30-40 % можуть бути безповоротними психогенними втратами, тобто психологічні травми переходять у психіатричні.
«Іншими словами – з АТО здоровим не виходить практично ніхто. І без необхідної фахової допомоги солдати можуть не лише чинити насилля по відношенню до інших людей чи власної родини, а й покінчити життя самогубством або ж кинути гранату в мирних жителів, життя яких, на думку воїна, не заслуговує тих жертв, на які йдуть українські солдати», – йдеться у матеріалі.
У свою чергу, експерти звертають увагу на проблеми з психологічною реабілітацією захисників України, на яку потрібно від одного до до трьох місяців.
«У нас немає періоду поствоєнного карантину, який є у всіх цивілізованих арміях світу. Тому у нас дуже часто у солдатів під час демобілізації виникає психологічна декомпресія - вони не можуть звикнути до мирного життя і відторгують його. В першу чергу є непорозуміння в родині, тому що цінності солдата змінились. І взагалі в мирному житті для людини, котра побувала на війні, все відбувається занадто повільніше, не так жорстоко, не так полярно, тому це часто призводить до роздратування і психозів», – розповіла фахівець Асоціації кризових психологів Олена Снісаревська.
«До демобілізації необхідно їздити до солдат на передову і розповідати про те, що їх очікує коли вони повернуться додому. Хоча багато бійців, буваючи у відпустках чи звільненнях, самі розуміють, що з ними щось не те, коли знову повертаються на фронт. Часто вони говорять, що не можуть сприйняти мирне життя і воно їх дратує. Добре, якщо вони розуміють ненормальність таких почуттів, але найчастіше їм потрібно пояснювати і доводити, що така реакція є нормальною, і як правильно себе поводити, щоб поступово вписатись в мирне суспільство», – додала вона.
«Очевидно, що для великої армії демобілізованих мають працювати тисячі фахівців і сотні спеціалізованих установ, розташованих не тільки в обласних центрах. Реалії наші значно сумніші, поділені на десять від потреб: сотні спеціалістів і десятки установ, стан яких далекий від нормального… …спеціалізованих психологів в Україні дуже мало і держава не сильно переймається питанням їх збільшення, перекладаючи відповідальність на міжнародні організації і волонтерів. А волонтери-психологи частіше за все не готові до надання допомоги такій особливій категорії, як демобілізовані з фронту – не вистачає ані знань, ані досвіду. До того всього варто додати суто українську рису – несприйняття професії психолога», – пише автор публікації.
«Похід до психолога у нас завжди дається дуже важко. Не тому, що нема до кого йти. У нас є кабінети обстеження і реабілітації в кожному районі, у нас є купа волонтерських організацій, психологічні служби. Чого-чого, а психологів у нас 50 телефонів на одного бійця. Проблема в тому, що психологи у нас не кваліфіковані – не всі вони розуміють специфіку клієнта, з яким працюють. Є бажання допомогти, але немає фаховості. А друге – небажання хлопців звертатись до психологів. Ви самі знаєте, у нас в суспільстві не прижилось поки ходіння до психологів», — розповіли в Київській міській спілці ветеранів АТО.
Там вважають, що найкращі ліки для бійця – душевна розмова з бойовими товаришами. «Ми вважаємо, що найкращі ліки і найкраща підтримка – розмова з бойовими побратимами. В кожному районі є наш районний осередок, і якщо комусь треба зустрітись, щоб поговорити, то він завжди знайде з ким», – сказав член Спілки Антон Колумбет.
А ось в Асоціації кризових психологій наголосили, що в питанні реабілітації солдата має брати участь вся родина: упродовж служби солдат не має втрачати зв’язку з рідними, а вони, у свою чергу, мають постійно підтримувати бійця, запевняючи, що його чекають вдома.
В «Ла Страді» наголосили, що візити до психолога мають бути парними. «Питання реабілітації бійця – це сімейна проблема, і вирішувати її треба разом. Якщо жінка не планує розбивати сім’ю, то цю стадію адаптації необхідно пройти подружжю разом», – зауважила директор департаменту Національних гарячих ліній центру «Ла Страда Україна» Альона Кривуляк.