Сьогодні Україну знову лихоманить. Попри те, що в очах народу мила трійця наших головних лідерів вже давно банкрутувала президент розпускає вкотре Верховну Раду, а Верховна Рада призначає вибори президента, прем’єр виступає проти президента а президент проти прем’єра, і разом проти генерального опозиціонера. Так і підуть на дно у тісних обіймах. Ну геть як сіамські трійнята. І є в цьому гірка правда – всі вони насправді тісно пов’язані пуповинами, що ведуть чи не до тих самих олігархів. І все на межі або поза межами будь-якого закону.
Сьогодні банкрутують не лише поводирі, але й всі владні інститути. Казус «колядника» Зварича лиш трішечки продемонстрував рівень падіння.
Не спрацював і механізм зміни незарадних можновладців. Сам знаю «партію» яка протягла до Верховної ради боса партії, його коханку та водія.
Розсипалися на порох всі євроінтеграційні ілюзії. ФСБ «с оттяжкой» заблокувало будь-яку інтеграцію з НАТО, за що йому щиро подякував президент Росії Мєдвєдєв.
Отож маємо повний крах сподівань 2004 року.
Народ в розпачі - ну коли це все закінчиться і чому наші колишні кумири так змінилися.
Та вся справа в тому, що вони самі по собі і не змінювалися. Просто наші уявлення про них виявилися неадекватними. Завищені очікування завжди очікує розчарування. Вже зараз бачимо, як руйнується міф всемогутнього Путіна - як тільки впали ціни на нафту, мильна булька одразу здулася. Хоча ще не тріснула. Те ж саме чекатиме, на мою думку, і американців, які занадто великі надії покладають на непоганого хлопця Барака Обаму.
Під час виборчих компаній у всіх країнах застосовуються інформаційні технології, які мають, якщо не заманити свого, то принаймні дезорієнтувати чужого виборця. Навмисне створюється ілюзорна реальність, яка не має нічого спільного з реальним станом в країні, і тим більше ніяк не пов'язана з справжніми якостями «героїв» та «антигероїв» виборчої компанії. Супротивники демонізуються, а «свій» кандидат ідеалізується аж до непізнаваності. Все залежить від кількості вкладених у ці технології грошей.
Так само годі шукати у найнятих «політологів» якоїсь правди - вони ненав'язливо і нав'язливо підштовхують вас до того вибору, за який їм заплачено.
Таким чином, коли 99% інформації про наших політичних поводирів ми отримуємо з телевізійного ящика чи інших масмедій, то врешті ми опиняємося в ілюзорному світі. Ми постійно бачимо перед собою не реальних людей, а штучно сконструйовані образи. Навіть візуально вони удекоровуються саме для того, щоб нас здурити. З під гіпер-української коси на нас дивляться абсолютно незворушні очі. В широкоплечому «донецком пареньке» криється лякливий пінгвін. А велеречивість гаранта прикриває повний розгардіяш в його голові.
Однак, якщо з правлячою трійцею вже здається все зрозуміло. І два королі і королева давно голі. То це тільки сигнал для власть імущих творити інші ілюзії, нових наших кумирів.
І вони вже проростають. Причому ще більш ілюзорніші, ніж попередні. Бо ж технології обробки виборців з 2004 року вдосконалилися. Для творців ілюзорних кумирів насправді байдуже, що в своєму житті вже звершив чи не звершив кандидат. Важлива тільки картинка на телебаченні і частота появи цієї ілюзії на екранах.
І от ми вже знову хапаємося за соломинку, знову захоплюємося якимось чистим думками та справами улюбленцем. А далі тільки технології. Його політтехнологи повинні тільки точно вгадати, що ми хочемо від нього почути. І ми це чуємо. І знову починається «наша пісня гарна-нова»...
Про виконання якихось передвиборних обіцянок, звісно ж, не йдеться. І про це чудово знає не лише він, але й ми. Це така гра. Але ми щовечора замилувано оглядаємо фабрики по виробництву ілюзій - всі ці різного роду шустеріади.
А оскільки це гра, то якось важко після того жаліти народ. Бо ж саме він «обманываться рад». Отож нема чого скиглити, що його обманули. Спрацьовує стара істина про те, що кожен народ вартий своїх правителів. Не розумію на що може розраховувати народ, якого не може об'єднати ні культура, ні мова, ні історія, а тільки шоу ілюзіоніста світового рівня, сучасного Каліостро якогось Савіка Шустера - великого спеціаліста з усіх українських проблем. Та такий народ і вартий того, щоб його розводили на черговому «поле чудес» чи, точніше, - «поле дураков», якщо ще хтось пам'ятає казочку про Золотий ключик. А вже Коти Базиліо та Лисиці Аліси знайдуться.
Вже сьогодні проступають обриси чергової української ілюзії. І знову чую волання політичних клікуш «дурите меня, дурите». Отож обманюймося на здоров'я. Лиш би не шкодило...