Більшості українських громадян, які живуть в умовах стрімкого зльоту цін на основні споживчі товари, тарифів на газ та послуги ЖКГ при збереженні практично на тому ж рівні зарплат і пенсій, центральна влада завдала потужного удару «під дих». Важко якось інакше розцінити майже трикратне підвищення окладів нардепів, яке залагодив Володимир Гройсман в останній день роботи спікером Верховної Ради. Адже сталося це за майже одночасного озвучення тією ж особою – вже в ролі голови Кабміну – планів щодо підвищення вартості «блакитного палива» для внутрішніх споживачів.
Як повідомлялося, з 15 квітня оклади депутатів виросли з 6400 до 17650 гривень. Таку ж суму їм видаватимуть на депутатську діяльність. Удвічі збільшується також фонд оплати праці помічників депутата.
Що стосується ціни на «соціальний» газ, то вже з 1 травня вона, швидше за все, зросте з 3,60 до 5,50 гривень за кубометр. Про це журналістам розповів голова наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук. На черзі – підвищення тарифів на електроенергію, тепло і воду. Все це, звісно, без зволікань позначитися на цінах у продовольчих магазинах.
Пояснюючи необхідність підвищення ціни газу для населення, Гройсман посилається на вимоги МВФ. Однак вони виникли не вчора, не знати про них екс-спікер ВР явно не міг. Зарплатне ралі в парламенті дуже скидається на підкуп парламентарів за прикладом господаря Кремля, з дозволу якого зарплата депутатів Держдуми РФ багаторазово перевищує середню в країні. Завдяки цьому російський парламент перетворився в машину для схвалення будь-якої кровожерливої чи безглуздої ініціативи стовпів режиму. Очевидно, новий прем'єр і президент Петро Порошенко, котрий стоїть за ним, мріють про таку ж «взаємодію» з законодавцями. Інакше б постаралися обійтися без таких «сюрпризів». Адже абсолютно очевидно, що настільки явне «задоволення» нардепів на тлі підготовлюваного цінового удару по населенню відгукнеться гіркотою в серцях громадян.
Аргумент, що підвищення зарплати нардепів посилить їхню незалежність, явно неспроможний і навіть смішний. У ЗМІ не раз просочувалися одкровення «слуг народу» про те, що за нестачі голосів для ухвалення потрібних «Блоку Петра Порошенка» (читай: олігархічної верхівки країни) законопроектів у хід ішли мільйони «зелених». Зайва десятка тисяч гривень ці суми ніяк не переб'є.
Сумнівний і аргумент про те, що рівень зарплати депутатів має відповідати європейській практиці. Так, члени парламентів країн ЄС отримують значно більше. Але в Європі йде звичайне, сите і розмірене життя. А Україна перебуває у стані війни з путінською Росією. На початковому етапі зовнішньої агресії, коли центральна влада гостро потребувала допомоги громадянського суспільства для захисту суверенітету країни, питання про обмеження окладів бюджетників стало об'єднуючим для країни. Бачачи, що на зарплатні обмеження погодилися члени уряду і народні депутати, українці досить спокійно пережили важкий стрес від різкого обвалу реальних доходів. У жодній іншій європейській країні таку ступінь зубожіння населення не стало б терпіти з таким смиренням, як українці. В Україні з цього приводу, можливо, вперше за роки незалежності було досягнуто загальногромадянського консенсусу такої міцності, що за майбутнє нації можна було не турбуватися.
І ось війна ще далеко не закінчена, а влада чомусь вирішила зруйнувати цей важливий для країни консенсус одним легким порухом руки чиновника, котрий безславно провів час у парламенті і сів у прем'єрське крісло внаслідок безсоромного набору «тушок» в коаліцію. Владна верхівка України як би показує народу, що, хоча ресурсів у країні, як і раніше, катастрофічно бракує, гідне життя «своїм» вона забезпечить у будь-що. І що на думку народу з цього приводу зважати не має наміру.
Варто зазначити, що таке зневажливе ставлення до громадської думки з боку вищого чиновництва спостерігається на тлі цілої низки корупційних скандалів. Ще свіжі в пам'яті офшорні викриття президента Порошенка та інших впливових персон. Але справа не тільки у доведених фактах корупції або виведенні податків за кордон, хоча в умовах війни це схоже на зраду країни. За час, який минув від початку російського вторгнення, активісти «Автомайдану» та інших громадських структур не раз демонстрували суспільству фешенебельні особняки нових «керманичів», які взялися казна-звідки. Їхні приголомшливо дорогі машини і аксесуари. Поїздки на дорогі закордонні курорти... Йде важка війна, майже щодня на Донбасі гинуть бійці ВСУ. А можновладці, стурбовані набиванням своїх кишень, демонструють прихильність до розкішного життя. Що не кажи, а це – дуже неприємне тло для новин про те, що влада починає здирати з народу останню шкуру. Така поведінка центральної влади ще далі відштовхує народ.
Характерно, що тему підвищення зарплати чиновників (тільки їх!) цілеспрямовано нав'язують суспільству як щось абсолютно необхідне і неминуче. І ось уже після старту в ВРУ «зарплатних» перегонів нардеп Антон Геращенко заявив, що українським міністрам потрібно призначати зарплатні не менше 100 тисяч гривень на місяць. Це при тому, що середня зарплата в Україні зараз становить близько 4500 гривень. Такого розриву немає у жодній цивілізованій країні.
Необхідність «космічного» підвищення зарплат керівників центральних органів виконавчої влади намагаються обґрунтувати важливістю боротьби з корупцією. «Пряником» мають бути високі зарплати чиновників, які б дозволили чесним професійним кадрам приходити на державну службу за конкурсом і отримувати там гідну плату за свою працю на благо народу і держави», – мовить Геращенко.
Він тільки забуває, що чесним людям і добрим фахівцям в Україні пробитися у владу незрівнянно важче, ніж кумам і друзям зі сумнівною кваліфікацією та репутацією. І до будь-якого конкурсу корупціонери знайдуть ключик. До того ж ми пам'ятаємо, що Геращенко є радником і «балакучою головою» глави МВС Арсена Авакова. Останній має свій великий бізнес, зокрема за кордоном, та й офіційна зарплата його як міністра, за даними ЗМІ, становить майже 14 тисяч гривень. Далеко не бідує загалом. Та все ж загруз у скандалах з корупційним душком. Виходить, що високий рівень доходу не є гарантією абсолютної «чистоти» держчиновника.
Як зазначав глава Центру протидії корупції Віталій Шабунін, одного підвищення чиновницьких зарплат для придушення корупційного валу абсолютно недостатньо. «Є два чинники, без яких подолання корупції в принципі неможливо. Перший з них – це невідворотність покарання. Вкрав – сів. Другий фактор – це гідна оплата праці», – вважає експерт і підкреслює, що тільки сукупність названих чинників допоможе впоратися з цим злом. Причому на перше місце він ставить «вкрав – сів».
Тепер згадаємо, чи багато великих казнокрадів і хабарників «посаджено» в Україні, міцно обплутаній корупційним спрутом. Що, не пригадується? Отож-бо...
Але ж нині діє Національне антикорупційне агентство України (НАБУ), – можуть зауважити невиправні оптимісти. Так, діє. Його екіпірували на мільйони гривень, навіть елітні шкарпетки на всі випадки життя придбали. А чи багато сенсу? Судячи з озвученої відомством інформації, воно явно націлилося на «дрібну рибку». Що стосується «крупняка»...
Ось один приклад. Коли недавно Порошенка викрили в любові до офшорів, глава НАБУ Артем Ситник заявив, що його відомство не буде займатися розслідуванням даних фактів. Мовляв, підслідними Бюро є вищі посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема президент України, повноваження якого припинені. «Однак, згідно із законодавством, чинний президент України не є підслідною НАБУ особою і Бюро не має повноважень починати з нього досудове розслідування», – зазначено у повідомленні прес-служби відомства.
Вся світова практика боротьби з «білокомірцевою» корупцією говорить про те, що в країнах, де існував хоча б один виняток з антикорупційних правил, згодом неминуче з'являлися інші. Одна «недоторканна» посадова особа, особливо яка загрузла в кумівстві, може запросто загальмувати рух України до заповітної перемоги над корупційною заразою. Хворобу цю можна вилікувати тільки в разі стовідсоткового «знезараження» державного механізму.
Тому оптимізм оптимізмом, а й голови не можна втрачати. В умовах сьогоднішньої України слова високих чинів про їхню цілодобову боротьбу з корупцією слід сприймати як красиві, але мало чим підкріплені обіцянки. Адже збрешуть, як не раз бувало, і не скривляться! Реальну ж ситуацію у цій сфері потрібно звіряти лише за дією правил «вкрав – сів», дав привід запідозрити себе в корупції і/або спробах втекти від податків – звільняй крісло, вали на всі чотири сторони і радій, якщо не посадять.
Чи все це не означає, що високі чиновники мають отримувати мало? У жодному разі! Але рівень оплати їхньої праці потрібно співвідносити із загальною ситуацією в країні, ВВП на душу населення, принципами проведеної ними кадрової політики... Можна також придивитися до досвіду сусідніх країн, де зарплата керівників будь-якого рангу суворо регламентована певними коефіцієнтами щодо зарплат підлеглих. Таке правило, до речі, зараз готують в РФ.
Але головне все-таки те, щоб зазначені вище правила в країні прискіпливо дотримувалися всіма, включно з президентом. Доки суспільство цього не доб'ється, жоден великий відрив окладів, доплат і премій посадових осіб першого ешелону від зарплат основної маси громадян не принесе в справі викорінення корупції тієї користі, яка дозволить Україні стати нормальною європейською країною. Як цього добитися – можна усвідомити лише в процесі спільної роботи експертів, зацікавлених політсил та цивільних структур. Питання, як завжди, в тому, хто стане ініціатором цього процесу.