До дня народження Девіда Лінча в обраних українських кінотеатрах показують «Загублене шосе». Відреставрована версія фільму Девіда Лінча вийшла на великі екрани в межах серії ретроспективних показів від кінокомпанії «Артхаус Трафік».
Девід Лінча – 4-разовий номінант на премію «Оскар», відомий за серіалом «Твін Пікс» та картинами «Синій оксамит» й «Малголленд Драйв». Лінч двічі ставав лауреатом Каннського кінофестивалю, а на Венеційському отримав «Золотого Лева» за досягнення.
У центрі сюжету «Загубленого шосе» – саксофоніст Фред Медісон, який підозрює свою дружину у зраді. Коли після низки містичних подій жінку знаходять мертвою, звинувачення одразу падає на чоловіка. Фреда засуджують до найвищої міри покарання, та загадковим чином він зникає з камери смертників. На його місці виявляють невинного юнака Піта, який уявлення не має, як опинився у в’язниці. Та справжнє божевілля лише починається.
У фільмі зіграли Білл Пуллман («День Незалежності»), Патриція Аркетт («Юність»), Роберт Лоджа («Обличчя зі шрамом»), Бальтазар Ґетті («Володар мух»), Майкл Массі («Сім»). Цей фільм — останній у карʼєрах Річарда Прайорі та Джека Ненса, якого можна побачити в усіх попередніх роботах режисера. Останній не дожив до виходу «Загубленого шосе».
Є в картині й зіркові камео. Зокрема, Мерілін Менсон і його бас-гітарист Твіґґі Рамірес постають в образах порноакторів. А роль тюремного охоронця втілив фронтмен гурту Black Flag Генрі Роллінз.
Девід Лінч написав сценарій цього фільму спільно з Баррі Ґіффордом. Раніше Баррі Ґіффорд написав оповідання, яке лягло в основу стрічки «Дикі серцем» Лінча.
Композитором став володар премії «Ґреммі» Анджело Бадаламенті, з яким Лінч працював у більшості своїх проєктів. Окрім оригінальної музики у фільмі звучать пісні гурту Rammstein і Девіда Бові. Оператор — Пітер Демінґ, який також працював із Лінчем над «Малголленд Драйвом» і «Твін Піксом». Художниця з костюмів — Патриція Норріс («Людина-слон», «12 років рабства», «Обличчя зі шрамом»).
Девід Лінч і сам починав як художник. Але перший короткометражний фільм «Шість хворих осіб» (1966) зняв уже в двадцятирічному віці, під час навчання у Пенсильванської академії мистецтв.
Художник, хоч і поступився місцем режисеру, із фільмів Лінча нікуди не щез: Лінч залюбки експерементує із зображенням. З 1970 по 1977 Лінч знімає свій перший повнометражний фільм «Голова-ластик». Картина близька до стилістики сюрреалізму та кінематографу німецьких експресіоністів.
Одним із найбільш показових для Лінча можна назвати «Синій оксамит» (1986). Фільм є сумішшю сатири, кримінальної драми та жахів. Картина стала найбільшою естетичною та етичною провокацією десятиліття.
У 1990 році Лінч отримав «Золоту пальмову гілку» за «Диких серцем». Фільм побудований на улюблених Лінчем контрастах: містицизм та поп-культура, кітч та мистецька стилізація, наївність та порок.
На цьому класичний Девід Лінч закінчується. Серіал «Твін Пікс» (1990-1992) належить вже іншій території та іншій епосі.
У пізніх фільмах, зокрема у «Внутрішньої імперії» (2006), Лінч намагається повернутись до своєї ж творчості 80-х. Він сам виступає оператором. Проте він уже не визначає жодних актуальних трендів.