У понеділок, 14 серпня, ведучий ZAXID.NET Новин Андрій Дрозда розповість про умови для російських військовополонених в Україні.
Україна продовжує повертати додому наших військових, які опинилися у полоні. У ході обмінів, яких уже відбулося близько півсотні, вдалося звільнити понад 2500 українських героїв і героїнь. Точна ж кількість усіх військовополонених у нашій війні проти Росії досі невідома. Такі дані не підлягають розголошенню.
Ашіл Депре, речник Міжнародного комітету Червоного Хреста, каже, що він відвідав 1500 полонених з обох сторін, але знає, що є «ще тисячі, до яких немає доступу». Він не каже, яка зі сторін не надала доступу, однак зрозуміло, що це Росія. Полонені ж росіяни – цінні саме як обмінний фонд для звільнення наших військових. Утримують військовополонених окупантів, зокрема, й на Львівщині. Видання The Economist опублікувало репортаж про те, як їм живеться в Україні.
Західні журналісти пишуть, що російські солдати і офіцери, потрапивши в полон проходять через низку центрів ув’язнення, перш ніж прибути до табору для військовополонених у Львівській області. Прибуття сюди означає, що, ймовірно, далі вони підуть на обмін. Хіба що українські спецслужби в ході допитів підтвердять причетність когось із окупантів до військових злочинів. Дехто з полонених просить українську владу відкласти обмін до закінчення терміну дії військового контракту, щоб їх не змусили знову воювати. Зрідка хтось із них просить не повертати його до Росії взагалі.
У матеріалі The Economist також вказано, що Львівський табір зразковий за умовами утримання. Тут виконують Женевську конвенцію, тому військовополонених не тримають у камерах. Кшиштоф Яновський з Управління Верховного комісара ООН з прав людини каже, що умови в таборі й «раніше не викликали у нас серйозних проблем», а «з часом постійно покращуються». Міжнародні конвенції дозволяють залучати полонених солдатів до роботи. Тож росіяни виготовляють торбини для шопінгу і садові меблі.
Через табір проходили різні типи в’язнів. На початку вторгнення це переважно були так звані ЛДНРівці. У другій хвилі було багато найманців з групи Вагнера. Тепер приблизно одна третина військовополонених – це засуджені злочинці, яких завербували в угруповання «Шторм-Z», також трапляються мобілізовані та кадрові військові.
Полонені росіяни часто виглядають набагато старшими за свої роки, але вони були такими ще до війни. Багатьох на фронт завербували у в’язницях, вони були хворі та слабкі, тож західним журналістам «дуже важко повірити, що вони могли бути корисними» на війні. У розмовах з українськими журналістами росіяни часто пояснюють, що їх на війну штовхнуло злиденне життя і починають критикувати Путіна. Ось фрагмент такої хрестоматійної розмови: «Я русский человек. Я люблю свою страну. Люблю свой народ. Но я не признаю нинешнюю власть. Она меня лишла здоровья, меня сделала шизофреником, пенсия у моей мами 13,5 тисяч, образование платное, детские садики платние... Путин когда пришел, говорил, что не будет держаться за трон».
У таборі на Львівщині більшість опитаних військовополонених росіян сказали, що з ними не поводилися жорстоко. Українська влада допускає до в’язнів міжнародних спостерігачів. Західним журналістам відомо і про випадки доволі жорстокого поводження українців з полоненими окупантами. The Economist пише про скарги «на побиття прикладами, битами, палицями і кулаками… і на те, що їх змушували годинами стояти на колінах під час допиту». Також акцентують на «широко поширеній моделі», коли ув’язнених змушують на відео кричати та співати гасла, потім ці відеоролики «розповсюджуються в соціальних мережах».
Подібні випадки трапляються переважно у прифронтовій зоні, коли окупанти щойно опиняються у полоні. У таборах в Україні військовополоненим дозволяють періодичні дзвінки додому, хоча вони не приватні. Вони також можуть попросити свою родину надіслати гроші, щоб вони могли купити солодощі, каву та засоби особистої гігієни у тюремній крамниці.
Та навіть опинившись у полоні, багато росіян не змінюють свого ставлення до війни. Пропаганда і далі міцно сидить у їхній свідомості. Їм хочеться вірити у те, що вони вели справедливу війну проти «нацистів». Однак гуманне ставлення до таких ворогів – це ознака цивілізованої нормальної країни. І Україна тут виглядає значно краще за орків і садистів з боліт, потрапити у полон до яких це смертельне випробування.