Вже два роки з нами немає Маркіяна, але справа його та неоціненний вклад у розвиток Львова – безсмертні.
Сьогодні, на жаль, я не бачу осіб, які б з таким же запалом просували сучасну українську культуру у різних середовищах, там, де жорстка конкуренція, де велика спокуса віддати перевагу чужому. Знаходити порозуміння там, де, на перший погляд, його неможливо знайти, – це талант. І таким талантом володів Маркіян Іващишин, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо.
Ми повинні вкотре задуматись над «вакансією» лідера думки, справжнього амбасадора українського культурного продукту, адже на цьому базуватиметься майбутній прорив України, і Львова, зокрема. Це те, чим ми можемо бути цікаві світові і з чим можемо виходити на глобальні ринки. Потрібно розвивати митців, за якими стоять унікальні ініціативи та міждисциплінарні проєкти, які формують нашу ідентичність. Таким був Маркіян, і таких як він ми зараз конче потребуємо. Потребуємо для того, аби українська культура перестала бути додатком до забави, а стала справді складовою системою буття.
Згадаймо лише, який внесок в культурний розвиток Львова та України зробили такі ініціативи як: фестивалі «Вивих-1», «Вивих-2», «Jazz Bez», рок-опера, школа джазу. Та й «Дзиґа» є безмертним проєктом, який буде зазнавати нових трансформацій, але ніколи не щезне.
Маю надію, що незабаром Львів заповнить цю «вакансію».