Як писав Чехов, якщо людина один раз вийшла на сцену, потім це її ніколи не покине. Це як наркотик. Ця фраза – точно про мене. Тільки з точністю до навпаки. Одного разу найкраща товаришка провела мене на виставу, квитки на яку були доволі дорогими, чорним входом – з гримерки та через сцену. З того часу почалося – я завжди чекаю того моменту, щоб знову пройтися за кулісами за кілька хвилин до вистави.
У Львові учора у Першому театрі для дітей і юнацтва подивитись на дебют Золотухіна-режисера зібралося доволі багато людей, незважаючи на те, що він уже кілька років тому виступав з цією виставою в Оперному.
«Собаче серце» за Булгаковим режисера Золотухіна - вистава двох акторів. Валерій Золотухін (професор Преображенський) та Валерій Мельник (Поліграф Поліграфович Шаріков) перевершили усіх інших учасників цієї вистави. Шаріку було достатньо два рази моргнути чи залаяти, а професору Преображенському - зробити рух рукою чи наспівати, щоб зал зааплодував. Усе просто, усе природно і так зрозуміло.
Сама ж постановка Золотухіна «Собаче серце» доволі відрізняється від фільму. Скажімо, вже на самому початку вистави режисер використовує епіграф, який дає зрозуміти, що у виставі не буде рюмсання ні за пролетаризмом, ні за імперією. Глядачу нагадують слова Нострадамуса, що виникне новий Вавилон - огидний, духовно спустошений. І це буде продовжуватися 70 років і 7 місяців, і загинуть три юнаки, один із них - іудей. Жодна імперія не вічна.
Однак «Собаче серце» Золотухіна не про це, - думаю я, спускаючись у коридор і стикаюсь з самим Валерієм Золотухіним.
«Для мене основний пафос «Собачого серце» полягає у відповідальності вчених. У виставі Преображенський говорить монолог, якого у фільмі взагалі немає. Він каже, «что любая баба может родить такого человека». І коли зараз усі говорять про клонування, коли англійці заявили, що вони співставляють генетичний код від трьох батьків - у людини троє батьків! Ви можете собі таке уявити! Скільки б ми не говорили про відповідальність науковців - людина буде небезпечною, і її не зупиниш. Для чого клонувати, коли «любая баба может родить такого человека!» Ось у чому актуальність», - викладає Валерій Золотухін основну ідею свого «Собачого серця».
Він знову на сцені, я знову у першому ряду. Тільки цього разу він сидить посеред сцени, звісивши ноги...А я стою посеред кількох журналістів з диктофоном в руках.
«Це в мене єдиний режисерський досвід. Мені подобається такий гастрольний антрепризний театр, тому що я - людина театральна, не кінематографічна. Знаєте, Шекспір ставив там, наприклад, напис «ліс» чи «замок» - і вони грали, і глядач повинен зрозуміти, що дія відбувається в лісі чи замку. Це пізніше театр «обріс» такими декораціями. Мені здається, що мінімальними засобами театр може обійтись. В першу чергу, у виставі має брати учать глядач і його фантазія. Ну немає, наприклад, кабінету Преображенського. Глядач його має уявити. Це в кіно деталі мають історичне знання, а в театрі - навпаки», - продовжує Валерій Золотухін.
Він одразу ж заперечує свої подальші режисерські плани: «Я не режисер - це особлива професія, зовсім інша, а я - виконавець. Люблю свою професію. Я їй навряд чи зраджу».
Актори, які грають у «Собачому серці» Золотухіна, - з різних театрів: «З Миколаївського театру, Полтавського театру, Донецького...з російськомовних театрів України. Це взагалі цікаво, коли одну виставу грають актори з різних театрів. Тоді збираються різні школи, різні стилі. Йде притирка один до одного. Це цікаво».
Валерій Золотухін із задоволенням розповідає про тур «Собачого серця»: «Спочатку ми об'їхали російські міста - Курськ, Белград, потім - Україна. Ми грали в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Маріуполі».
Народний артист Росії стверджує, що глядачі у різних країнах чи в різних містах не відрізняються: «Ті, хто йдуть на Булгакова, - йдуть на театр, все ж таки ця публіка особлива. Театральна сім'я - вона схожа. Якщо людина любить театр, привчена до театру, якщо з дитинства мама її водила в театр і вона полюбила оце пряме спілкування, театральне, то вона буде ходити все життя. У театр ходять театрали. А публіка? Вона завжди була інтернаціональною. Ми ж навіть в Японії чи у Фінляндії граємо російською мовою. Там театральна публіка підготовлена, вони читали твір, вони знають, про що йде мова. Але коли приїжджаєш в місто вдруге, глядач починає тебе по-іншому сприймати, тому що йде слава».
«А чи подобається вам Львів?», - не втримуюся я від банального запитання. «У Львові я бував часто,ще у радянські часи. У мене звідси дружина родом, тому...Коли ми були всі разом, це було зовсім інше місто. Львів - одне з найкрасивіших міст світу, і нікуди від цього не дінешся. Для мене Львів був і залишається своїм містом».
Також Валерій Золотухін розповів про свої плани: «Режисер Любімов буде ставити виставу «Борис Годунов», де він хоче, щоб я грав Бориса Годунова. Зараз театр ставить «Замок» Кафки, де я не задіяний, тому я можу використати час для гастролей. Щодо кінематографу, то це фільм «Муму», зараз буде його прем'єра».
Окрім творчості, Валерій Золотухін займається вихованням свого трирічного сина Вані, можливо, саме тому зіграє одну із головних ролей у новому дитячому фільмі. «Це така дитяча новорічна історія - «Рік білого слона», де мені запропонували одну з головних ролей. Є ще кілька пропозицій, якій я зараз розглядаю. Просто в мене була травма, я зламав ногу півроку тому, більше навіть, і випав з усіх проектів, тому зараз знову і знову я все починаю заново», - розповів Валерій Золотухін.
Також Валерій Золотухін постійно пише: «Так, постійно пишу, щодня. Веду щоденник, пишу оповідання, повісті. Колись мене письменники взагалі просили залишити театр і писати, але ... В якийсь момент я себе запитав: «Валєра, ти чого з свого села пішов?» Для того, щоб стати артистом, і власне на сцені! (стукає тричі по дерев'яній сцені). Кожен має займатися своєю справою».
Щодо того, чи перетвориться театр на звичайне шоу, Валерій Золотухін переконаний, що театру це не загрожує.
«Бувають різні часи, коли театр більш затребуваний, менш затребуваний. На моєму віці неодноразово піднімали дискусії про існування театру, що театр замінять телебаченням - нічого подібного. Вся річ у тім, що між нами - акторами і між вами - глядачами, відбувається хімічний процес, ви спілкуєтеся, ви бачите мої очі (усю хімічну реакцію я відчула під проникливим поглядом актора), рухи, енергію. Ні одна плівка цього не передає! І, наприклад, хороші театральні режисери взагалі забороняють знімати свої вистави на відеокамеру. Тому що це приватний виступ. Через якийсь час режисери дивляться на відео і питають: «А чим захоплювалися глядачі?». Театр - це просто щось інше, вище», - завершує нашу розмову відомий актор.
За мною вже давно вишикувалася черга за автографом та для спільного фото із Золотухіним. Шкодую, що не маю з собою фотоапарата. Доведеться моїм онукам вірити мені на слово, що я ходила по одній сцені з театральним метром Валерієм Золотухіним. Людиною харизматичною та без зіркових понтів.
Фото з сайту www.barnaul-altai.ru