Європейськість це не лише географічне розташування, а й відповідний світогляд та світоприйняття в основі якого толерантність у стосунках та повага до особистості. Це, мабуть і є тим основним водорозділом, який розділяє європейський простір від азійського, з його відвертою та неприхованою негацією до людини та її свобод.
Польща – наш найближчий західний сусід давно географічно та політично у Європі, є частиною спільного європейського дому. Однак чи вдалося їй до кінця стати інтегральною частиною європейського кола народів, сприйняти органічно європейську культуру та ментальність це питання для мене особисто залишається відкритим.
Чергове тому підтвердження – поводження із групою підлітків, які поверталися з Канади й не встигли на літак з Варшави до Львова. Останнім довелося добу провести на підлозі в аеропорту без належної уваги та підтримки зі сторони посадових осіб Варшавського аеропорту. Після чого деякі з них захворіли.
Новина ця разюче зачепила мене, оскільки не так давно у тому ж таки аеропорту я був учасником схожого інциденту. Повертаючись рейсом авіакомпанії LOT за маршрутом Чикаго-Варшава, я з технічних причин запізнився на рейс Варшава-Львів. Щодо цього не надто й турбувався, оскільки за подібної ситуації у Франкфурті одразу ж отримав безкоштовний номер в готелі аеропорту, безплатне харчування в ресторані ще й одноденну візу для відвідання міста.
Однак як згодом з’ясувалося Варшава не Франкфурт, а відтак Польща ще не Європа! Варто було мені пред’явити український паспорт як я вислухав, що в усіх існуючих проблемах винен я й ніхто інший і що їх доведеться вирішувати мені самотужки. Лише після тривалих переговорів із погрозами звертатися за компенсацією в суд мені “люб’язно” погодилися перекомпасувати квиток на наступний день. Ще після деякої шарпанини – отримав талони на харчування. Переночувати запропонували у залі для транзитних пасажирів, на що я знесилений від подорожі та з’ясування стосунків зрештою погодився – про що згодом сильно пожалкував.
Десь близько опівночі до зали навідалися поліцейські які почала перевіряти документи присутніх. Вони пояснили мені, що зал наніч закривається і я не можу тут більше залишатися – усі мої аргументи, що в мене зранку літак і я вже просто не встигну добратися до Варшави й повернутись (аеропорт знаходиться досить далеко від міста) не мали на них жодного впливу. Зрештою вони погодилися, щоб я залишився до ранку, але для цього я повинен був віддати їм свій паспорт.
Про сон звісно вже й мови не могло бути. При найменшому шумі я уявляв, що це чергова перевірка документів іншими поліцейськими і мої виправдання щодо того, що я віддав свій паспорт їхнім колегам буде видаватися щонайменше дивною.
Саме тоді я разюче відчув, що попри усі розмови Польща продовжує залишатися в орбіті (принаймні культурно-світоглядній) колишнього Варшавського Договору або як у нас ще говорять совка. Прикро, що незважаючи на те, що з часу пригоди, яка трапилася зі мною – як показують останні події з львівськими школярами – Польща таки мало просунулася на Захід!
Своїми пригодами про пережите у Варшавському аеропорту я поділився із американськими колегами, які таким же чином їхали слідом за мною до Львова на стажування. Яким же було моє здивування, коли я довідався, що за аналогічних обставин американських професорів доставили за кошт LOTu на автомобілі абсолютно безкоштовно до порогу їхнього готелю у Львові! От вам і європейський сервіс… щоправда для вибраних.
Пригадалось, що колись подібні ексклюзивні послуги були доступні й в колишньому СРСР в рамках системи Інтурист (виключно для іноземців). Ось вам і реальний індикатор європейськості – совкова вибірковість залежно від герба на паспорті й реальна європеськість як звична турбота про людей – незалежно від їх громадянства!
Думаю, що якби подібний інцидент трапився із американськими школярами – сили швидкого реагування армії США уже б швартувалися десь на берегах Вісли або як мінімум обривався якийсь із телефонів в польському МЗС. А тому польські (чи будь-які) поліцейські чи інші чиновники завжди добряче подумають чи хочуть вони міжнародного скандалу та неприємностей на свою голову. Уявляю як би обпекло руки отим поліцейським зазіхання на американську власність у вигляді американського паспорта!
Думаю саме тому – кожен із американських школярів починає заняття зі співу американського гімну й як найдорожчу реліквію піднімає у себе на подвір'ї національний прапор, бо знає Америка – це він! Хто посягає на нього – той посягає на Америку!
В Україні ж співають гімн лише на сесіях депутати! Їм ніколи перейматися проблемами скривджених школярів – вони рятують Україну!
Не дивно, що ЄВРО 2012 Польща й Україна проводять спільно! Попри усі відмінності між нами все таки більше спільного. Сумніваєтесь? Запитайте про це у львівських школярів, які без їжі та теплого одягу відчули на собі усі принади європейської культури… по-польськи.