Від 29 червня до 1 липня в Україні проходитиме II Міжнародний музичний маратон пам’яті Василя Сліпака. Стартує маратон під назвою W-life із Києва 29 червня – саме у день загибелі на фронті Василя Сліпака. У наступні два дні музичні події відбуватимуться у Львові.
Василь Сліпак, відомий у світі оперний співак, який 19 років жив та працював у Франції, співав у Паризькій опері. З початком російської агресії спочатку займався волонтерством, а потім став воїном. Він обрав собі псевдо «Міф», скорочено від Мефістофеля з опери «Фауст». Василь Сліпак загинув на фронті під Донецьком 29 червня 2016 року.
ZAXID.NET напередодні львівського концерту зустрівся із Дмитром Кацалом, керівником «Дударика» та людиною, яка знала Василя Сліпака з дитинства.
Розкажіть, будь ласка, про твір, який буде виконуватись.
Це дуже цікавий твір Джоаккіно Россіні, Messe Petite Solenelle. В Україні в повній версії виконуватиметься вперше. І тим твір став для нас з Володимиром Сивохіпом цікавим. Це вершина творчості Россіні, його уже визрілий стиль.
Надзвичайні арії, дуети, квартети, хори… Думаю, що це одна з причин, чому вона не виконувалась, бо на перший погляд у ній все просто, але для виконання твір є складним. А от для слуху - просто насолода.
Солісти, які приїздять в Україну, зустрічалися з Василем Сліпаком на одній сцені?
Так. Це його друзі по сцені і по життю. Вони регулярно та систематично співпрацювали. З Перін Медоф вони були добрими друзями. Зараз вона приїздить з немовлям та з нянею, бо не може нам відмовити і не взяти участь у нашому проекті. Вони свого часу разом багато відспівали на різних сценах та в різних операх. Усі інші так само є його друзями. Наприклад, чудова та енергійна Гоша Ковалінська.
Гоша Ковалінська та Василь Сліпак
Ми не хочемо виходити за рамки формату «Друзі для друга». Тим більше, що друзів у Василя Сліпака було дуже багато. І не тільки в вокальній сфері. Наприклад, плануємо, що відомий композитор Євген Гальперін дасть в Україні майстер-класи. Василь кохався на фотографії й дружив з цікавими та відомими фотографами. Є його друзі – солісти балету, яких ми ще ніяк не залучали. Так що перспектива розвитку маратону є дуже великою та різноплановою.
Близько 20 років тому саме завдяки його дружній та продюсерській подачі «Дударик» та «Леополіс» брали участь у записі французької музики для Французького національного радіо. Ми були основними колективами, вже до нас доєднувалися оркестри та хори. Так що його ідеї реалізуються в наших теперішніх проектах. І я сподіваюся, що будуть ще інші активності.
Багато говорять про Сліпака як про співака з унікальним голосом. У чому саме була його унікальність?
Почнімо з контратенора. Він з’явився як блискавка серед ясного неба, так несподівано, що Львівська консерваторія не знала, що з ним робити. Він визрів у «Дударику», батько з ним займався.
Львівська чоловіча хорова капела «Дударик» - пам’яті Василя Сліпака
Коли Василеві було 16 чи 17 років композитор Олександр Козаренко написав твір «П’єро мертвопетлює» й обрав Василя у якості соліста. Василь тоді чудово відпрацював не лише як співак, а і як актор. Він отримав чимало нагород за це виконання. Тоді ж він опинився у консерваторії у класі Марії Байко. Вона йому відбалансувала його вокал.
Це є перша його унікальність. Він і виглядав як контратенор: височезний, худезний… В контратенорових ролях він виглядав ідеально.
Потім він перебрався до Франції, ми якийсь час не бачились. Коли ми приїхали до Парижа і були просто шокованими: немає вже довготелесого хлопця, нас зустрів кремезний чоловік. У нього змінився і голос. Він виграв вже тоді кілька конкурсів як бас.
Василь Сліпак на акціях протесту у Парижі
Ми виконували з ним у церкві Святої Трійці у Парижі «Реквієм» Моцарта. Це величезна, довжелезна споруда. І він заповнював її звуком повністю. Це вже був не юнак. Знаєте, про Шаляпіна розповідають, що коли він співав, люстри в залі лопались. Так от у Василя була саме така сила голосу. При тому він зберіг увесь свій артистизм. Оце є друга його унікальність.
А людська його унікальність полягає в тому, що коли він приймав рішення, то не мав потім жодних вагань. Він зумів поєднати твердість воїна та надзвичайно тонке, артистичне нутро. Він був по суті музикантом, а за формою воїном.
Ви разом співали в «Дударику». Це колективна, командна робота. Як така яскрава людина з цим давала собі раду?
Він прийшов у «Дударик» досить пізно. Десь в 11 років. А ми приймаємо в шести років. Щоб дитина в 10 років співала «Реквієм» Моцарта з нею треба працювати змалечку. А він прийшов уже сформованим. В нас було десь з десять годин концертних програм, йому потрібно швидко у них увійти. І він дав з цим раду.
Мушу сказати, що він потрапив у дуже сильний колектив й дуже швидко в нього увійшов. Ми багато часу проводили і поза «Дудариком». Нам не треба було створювати якусь банду чи тусівку. Вона вже в нас була, ми чудово давали собі раду і з всяким хлопчачими справами.
Рок-експерименти були для Василя чимось поважним чи просто забавкою?
Він в усьому був актором. Навіть в тому, як він виглядав. І він жив тим, що робив у даний момент. У той час, коли він зайнявся рок-музикою, він поринув у це з головою. Звичайно, він не визначав собі це як пріоритет, але очевидно, що й така музика була для нього можливою. І це ще одне свідчення його багатогранності. Така тусівка на той час була йому цікавою. Він себе й там зреалізував.
До речі, в межах нашого маратону міг би бути й рок-фестиваль, чому б і ні. Василь був буже багатовекторною особистістю. Таким же мав би бути й наш маратон.
Багато сперечаються у приводу того, чи вартувало такій талановитій людині йти на передову. Що ви про це думаєте, як людина як знала Василя з дитинства?
Ми з ним товаришували близько 15-ти років, але я не можу сказати, що знав його до кінця. І це не тому, що він думав одне, а говорив інше. При усій своїй відкритості він мав власну територію свободи, яку обстоював. Він нікому не повідомив про рішення взяти участь у бойових діях. Навіть своїм рідним.
Він возив допомогу, довідувався про те, що необхідно. Я думаю, що воно його захоплювало чимраз більше. Я вже казав, що якщо він за щось брався, то робив це повністю. Він почав з акцій у Франції проти продажу Росії «Містралей», потім почав брати участь у різноманітних акціях в Парижі, потім почав збирати допомогу для фронту, потім її почав сама возити...
Василь Сліпак на фронті
Також він усвідомлював, що є публічною людиною і може в такий спосіб привертати увагу до України. У Франції і про Майдан активно заговорили завдяки йому, і про війну. Він виступав, наприкінці виступу виходив з синьо-жовтим прапором. Про нього виходило багато публікацій.
Можливо, це збіг, а можливо й ні, що після цих публікацій змінився політичний тон Франції. Він це усвідомив і почав активно користуватись тим медіа-ресурсом. Він говорив, що як співак, як медійна особа, він міг привернути максимальну увагу. А на передову він приїхав просто як Василь, який гарно співає.
Можливо, якби там, на передовій, краще усвідомлювали хто він, з ким вони мають справу, то і Василевий ресурс використовувався інакше.
Чи може мистецтво існувати поза політикою та війною?
Ні. Не може бути ані спорту, ані мистецтва поза політикою. І спортом, і мистецтвом займаються люди. Якими б зірками вони не були, вони є дітьми своїх батьків, вони мають певне заземлення. Тому зокрема в «Дударику» в репертуарі не було і не буде російської музики.
Василь дотримувася цієї позиції. Він був насамперед людиною, а вже потім митцем. Для нього його творчий здобуток був інструментом реалізувати свої людські переконання, в тому числі і патріотичні. Це була його тверда позиція. І він нас тим шокував свого часу, бо колись про політику від нього годі було почути. І це теж була його велика переміна.
Чи планує маратон розвинутись не лише жанрово, але і географічно?
Крім маратону є також конкурс молодих вокалістів його імені. Він проходить раз на два роки й охоплює практично усю Україну. Він і надалі буде загальноукраїнським. Можливо, з перспективою стати міжнародним.
Фото: «Дударик», «Міф»