14 травня народився класик української літератури Василь Стефаник. У його день народження варто згадати не лише його твори, а й цікаві події з життя. Хто був кумиром молодого письменника, чому він вирішив навчатися у Дрогобичі, яку місію не встиг здійснити перед смертю, розповіли на сторінці Дому Франка. Детальніше цю тему висвітлив Роман Піхманець у книзі «Іван Франко та Василь Стефаник: взаємини на тлі доби».
Як зазначає наукова працівниця Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Мар’яна Штогун, Стефаник щиро захоплювався Іваном Франком. Ще юнаком він мріяв з ним познайомитися. Це бажання було настільки великим, що, за спогадами сучасників, він «занедбував усе, що належало до школи».
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Інтерес до постаті Франка виник у таємному товаристві гімназистів у Коломиї, де часто говорили про письменника, його ідеї та діяльність. Коли Стефаника відрахували з Коломийської гімназії за організацію читалень і селянських віч, він вирішив продовжити навчання в Дрогобичі – місті, де, за його словами, «витав дух Івана Франка і жили його герої».
Побут Стефаника у Дрогобичі був непростим. У листах він згадував, що там йому дошкуляли злиденні умови: воші, блощиці і навіть місцева вода, яку він не міг пити, бо вона «і смердить, і солена, і густа». Проте саме там вдалося здійснити свою юнацьку мрію.
До першої зустрічі з Іваном Франком Василь ретельно готувався. Він провів справжню розвідку: дізнався, де саме зупиняється Франко в Дрогобичі. Коли господиня помешкання пані Тіґерманова прибігла до гімназії і радісно сповістила, що «Франко є!», Стефаник розгубився й не наважився підійти до свого кумира.
Та все ж найближчої суботи вирушив до Нагуєвичів. Саме там відбулася зустріч, яка назавжди закарбувалася в його пам’яті. Пастухи підказали юнакові: «Ясьо тепер ловить рибу в потоці». І справді, Стефаник застав Франка в річці, де той ловив рибу. Втікати було пізно, тож Василь представився і навіть допомагав носити торбу з уловом, доки не назбирався «повний кошіль».
Іван Франко запросив гостя до своєї батьківської хати. Там вони їли рибу, яку запекла дружина Ольга Хоружинська, та говорили про життя. Більше говорив Франко, а Стефаник потім згадував, що від хвилювання й захоплення майже не міг відповідати через «настрій захоплення і побожності».
Наступного дня, проводжаючи юнака до Ясениці Сільної, Іван Франко дав йому пораду, яка стала пророчою: «Учіться, лишіть політику, на якого вам біса її; якщо будете добре підготовлені, тоді обирайте».
Саме так зародилися їхні стосунки: спершу як захоплення й учнівська повага, а згодом – як щира дружба. Пізніше Франко став «шлюбним батьком» на весіллі Стефаника. Під час тосту він порадив молодому письменникові присвятити себе літературі, адже саме Стефаник, як ніхто інший, розумів душу селянина, життя села та потреби простих людей.
Коли Іван Франко помер, Василя Стефаника просили написати спогади про нього, втім, він довго не наважувався. Зізнавався, що надто його шанував і не міг відкрити деякі особисті сторінки життя письменника. У листах до Кирила Студинського Стефаник писав: «Тайну з Його особистого життя я не можу тепер подати до відома читачам українцям. Це тичиться його страшного особистого переживання». Згодом він пообіцяв написати спогади з умовою, щоб їх не видавали ще довгі роки.
Лише взимку 1936 року Стефаник взявся за цю справу й написав спогад «Каменярі» про своє перебування у Франка в 1897 році. «Не можу померти, не виконавши своєї обітниці», – казав Стефаник. Та завершити задумане повністю письменник не встиг: 7 грудня 1936 року Василь Стефаник помер.
Дізнатися більше про переживання Франка, про які писав Василь Стефаник, можна під час екскурсії в Домі Франка.